Мартирологія Українських Церков Т. 1

мо чекати повернення наших єпископів, якщо хто з них зали- шився живим. Тоді буде каяття за розлад і протидію істо- ричного часу. Вороги українського народу тепер маскуються під ви- глядом патріотів України, тому треба вміти їх розпізна- вати і викривати перед народом. Секретар єпископа священик Михайло Івасиків : У нас нема Церкви слов’янської, є Українська Православна Цер- ква. Єпископ Полікарп — українець, учасник уряду Симона Петлюри, а прийняв єпископство Луцької катедри в емі- грації. Священик Микола Саранча: Але ж він і не приймав участи в Почаївському Соборі єпископів. Секретар єпископа священик Михайло Івасиків : Але ж його вважають канонічним. Всі парафії на Волині моляться в українській мові. Акт посвячення Липківського в єпископи треба канонічно перевірити. Німецька влада і Управа м. Києва пропонують єдність і згоду, але не через порушення канонів. За браком книжок мусимо молитись слов’янською мовою. Об’єднання може статись лише за постановою Со- бору єпископів. Ми з єпископом Пантелеймоном служили в Троїцькій церкві в українській мові. Протоієрей Петро Підлісний: Я священик з 1907 року. З дня розколу Церкви я нестерпно страждаю, бо знаю думку і бажання українського народу. Більшовики завдали найтяжчої шкоди, бо влучно застосували принцип: «Роз- діляй і властвуй», а зрештою нищили обидві сторони. В 1921 році, коли український нарід твердо і рішуче виявив свою волю утворити свою автокефальну Церкву, тодішні єпископи, зважаючи на відмовлення екзарха Михаїла по- святити єпископів українців і самі побоялися піти назустріч народу, більшовики скористали з цієї нагоди всіма засо- бами розвивали ворожнечу, підбурювали до розколу, а тим часом нищили церкви і священнодіячів. Питання про пересвяту священнодіячів автокефальної Церкви і в такий спосіб, як пропонує Всечесний єпископ Пантелеймон, хоч мене це персонально і не стосується, я вважаю за образу для всього народу; це поновлення традиції більшовиків, це порушення миру і згоди, що вже налагоджується, це новий заколот, це, як хочете, національна ганьба. 698 Церковна Рада, як нам відомо, визнає усіх священиків — і українців і т. зв. слов’ян, вона домоглась об’єднання їх в єдину Церкву, вона створила єдиний церковний провід, і народ, по довгих роках тривоги за життя Церкви, нарешті заспокоївся. Він задоволений, але знову, з причин, що їх важко осягнути, Почаївський Собор, використовуючи від- сутність на Східніх українських землях єпископату, нех- туючи волю народу у тутешніх священиків, розпочав роз- кольницьку свою роботу. Які б не були цілі Собору та не благо народу і Церкви він має на увазі. Ставити під сумнів діяльність всієї УАПЦ, святість усіх треб її священнодіячів на протязі чверті віку, виставляючи наперекір життю і правди формальні перешкоди — це заколот, наслідки якого страшно уявити. Через Вас, Всечесний отче, ми зверта- ємось до всього Почаївського Собору єпископів, урахувати це і припинити розкол. Ми все ще віримо,