Мартирологія Українських Церков Т. 1

ене, як представника Ад- міністратора, й до цього часу не бажають навіть вислу- хати. Так споконвічне наше посідання Софії і Софійського подвір’я порушене, на документи наші про право посідан- ня цих будинків не звернуто й найменшої уваги. Не по- могла і жодна інтервенція у цій справі зорганізованого українського громадянства. Видно вигідніше мати діло з більшовицькими запроданцями й заколотниками, як з Українською Православною Церквою... Трудно, нема ра- ди. Нам прийдеться перейти десь у сутерини, а з Церквою — в катакомби. Одна утіха, що найкраща сторінка Хри- стової Церкви все таки була тоді, коли вона містилася в катакомбах. Маємо відомості, що для заколотників відпускають Володимирський собор, а вони самі похваляються, що візьмуть і Софію. З ними справу було б дуже легко ви- грати — се противник цілком несерйозний, але, на жаль, виступає по їх стороні влада, тому ми безпорадні, бо проти німецької влади виступати не можемо й не хочемо. Вчора служив я на Солом’янці і зрозумів, чому наші справи прикрі. Собор там розкішний, але парафіян укра- їнських — як кіт наплакав. Безсторонньо кажучи, тільки ласкою Божою наші утримують досі церкву цю, більшість за кацапами. На архиєрейській Службі, не зважаючи на розголос, рекламу і чудовий хор — було присутніх коло 80-100 чоловік і якась з того частина цікавих із слов’ян. Оббрехавши нас перед владою, кацапи на тому не застановились, а ще перетягають від нас ліпших свяще- ників, хористів, даючи їм без порівняння вищу платню, як 716 можемо дати ми. Задались ціллю добитись, щоб наш Андріївський собор залишився пусткою. Можете, Владико, зрозуміти, скільки все це стоїть нервового напруження. А до того ще — почуваю себе цілком самотнім, в незвиклім для себе оточенні людей, що під більшовицьким гнітом стероризовані, обезличені, пригноблені, а то й... здемора- лізовані. У всіх ще залишилася якась манія переслідуван- ня: один одного бояться, кожний другого вважає за шпига і предателя, один другого обвинувачують в нечес- ності, злодійстві, продажності. На мої сміливі і безстрашні церковні промови дивляться, як на річ для них екзотичну до такого ступня, що запросили спеціального стенографа для запису і розповсюдження їх. Що одно мене тішить, — то церковна молитва. Ан- дріївський собор постоянно буває повний самим одбірним матеріялом — українською інтелігенцією, що затоскувала за архиєрейською українською службою. Київський Дер- жавний художній хор співає надзвичайно гарно. Доводить- ся часто від виконання високо художніх речей наших без- смертних українських композиторів — без сорому плакати, як мала дитина. Голоси у моїх сослужителів гарні, служать вони з почуттям. І п’ятигодинну св. Літургію відстоюю, забуваючи за час. Ця надзвичайно гарна відправа не дає спати ворогам нашим, і вони казяться, що ще не вспіли загризти нас остаточно. На проводи служив урочисту панахиду на Байкових могилках. Служив в асисті сонму священників (вісім) і кількох дияконів