Мартирологія Українських Церков Т. 1

і святині касували; закидали Тебе всякими безвірницькими-блюзнірськими часописами-книж- ками, а всякі видання релігійні забороняли; запровадили антирелігійне виховання молоді, переслідували жорстоко всіх, настроєних релігійно... Знаємо, що храми Божі, які так рясно зацвіли по Укра- їні, будуть знову пустіти й закриються. Жах перед НКВС не дасть віруючій людині визнавати навіть назовні доз- волену релігію. Бо хто ж би повірив, що московська комедія з обран- ням безвольного патріярха Сергія є нібито поворотом ко- муністів до Бога та релігії? Безбожницька комедія з об- ранням патріярха потрібна більшовикам для того, щоб свою шкідливо-згубну антирелігійну діяльність вибілити перед світом. Бо як же стосувати тоді до розреклямованого на весь світ поліпшення через більшовиків церковної політики такі факти, як урочистий, з похвальними промовами, похорон на державний кошт предсідника безбожників Ярославсь- кого, або відозву (через радіо з Москви) так званого «все- українського митрополита» Миколая, що закликає нищити українське духовенство, або залишення в «зміненій» кон- ституції 124 ст., що допускає найширшу антирелігійну про- паганду? Справдились слова нашої молитви — пісні «Край у руїні, нарід в ярмі, навіть молитись ворог не дасть»... Тепер маємо на чужині кілька мільйонів утікачів з Укра- 766 їни, котрі воліли відійти з Батьківщини й поневірятися в тяжких умовах еміграції, бо свідомі вони були того, що коли б зісталися на місці, то їх чекає страшне рабство, знущання, а в кращому випадкові смерть. Хіба це все не свідчить, що люди, після 25 літ більшовицької дійсности, не вірять більш совіцькій владі й уважають похід біль- шовиків на Україну новою ворожою навалою. Разом з вірними покинули рідну землю духовенство й єпископат. Але знаймо, що допуст Божий, який стався знову над нашою Батьківщиною, послано для випробування нашої віри, нашої християнської гідности, сили нашого духа, на- шої любови до Церкви й України. Що ж належить чинити? Чи, посипавши голову попелом жалю й смутку, як многострадальний Іов, терпеливо пере- носити цей допуст Божий? Чи, як колись вавилонські не- вільники, «сидіти й плакати, згадуючи землю рідную»? (Пс. 136). Одне й друге в нашому положенні є зрозуміле. Однак цього замало, бо всі ми прагнемо добра своїй Матері- Церкві й Україні. Тому св. Собор Єпископів Української Православної Церкви, вважаючи за свій святий обов’язок і надалі опіку- ватися духовенством і вірними УАПЦ (37 прав. 6 Вс. Соб.), закликає Вас: — Щирими та постійними молитвами благати Мило- сердного Господа, щоб перестав карати нас за беззаконня наші, а ласкаво помилував і зберіг нас та сподобив доче- катись Воскресення нашої Батьківщини. — Пам’ятати, що наша Мати-Україна «обідрана, сиро- тою понад Дніпром плаче, тяжко, важко сиротині, та ніхто не бачить, тільки ворог, що сміється»... і тому бути гото- вими, коли проб’є слушна година сповнити святий обов’я- зок: ... «оновить святі руїни, онов