Мартирологія Українських Церков Т. 1

егорії льояльних, але церковно-активних архиєреїв. Про те, в яких умовах доводиться працювати єпископам, які, дотриму- ючись всіх законів і приписів влади, все ж намагаються викону- вати те, для чого їх було поставлено у вищий духовний сан, єпископ Феодосій пише у своєму листі-скарзі тодішньому гене- ральному секретареві радянської компартії Л. Брежнєву. Пере- слідування, заборони, закривання церков, сваволя представників влади — це повсякчасні факти життя Церкви в усьому Радян- ському Союзі, а особливо в Україні. ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРЕВІ ЦК КПРС, ГОЛОВІ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР Леонідові Іллічу БРЕЖНЄВУ Копія: Піменові, патріярхові Московському і всієї Руси Філаретові, митрополитові Київському й Галицькому, Патріяршому екзархові всієї України Бог, створивши людину, наділив її розумом, вільною волею і безсмертям. Хоча деякі люди й заперечують існу- вання Бога, проте всі вони загалом згідні з тим, що лю- дина має розум, внутрішню свободу і безсмертя, якщо не особисте, то принаймні — генетичне. Ці три вищезазначені чинники роблять людину особис- тістю і ставлять її над тваринним світом. Тому грішить кожен, як проти повноти людської природи, так і проти її Творця, хто забороняє людині вільно мислити, діяти і вірити в своє особисте безсмертя. У нашій Вітчизні, яка по праву вважається найдемо- кратичнішою в світі, були враховані нагальні потреби людського духу, і тому П громадяни дістали всі конечні свободи, в тому числі й релігійні. Чинна нині радянська Конституція в 52 статті про це говорить: «Громадянам СРСР Гарантується свобода совіс- ти, тобто право ісповідувати будь-яку релігію або не іспові- дувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести ате- їстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі й ненависти у зв’язку з релігійними віруваннями забороняється. Церква в СРСР відокремлена від держави і школа — від Церкви». Церква, релігія, отже, вийшли з-під державної опіки й стали приватною справою. В одному з своїх виступів Ленін говорив: «Релігія має бути оголошена приватною спра- вою... Державу не мусить обходити релігія, релігійні гро- мади не повинні бути пов’язані з державною владою...» Самозрозуміло, що жодна держава, в тому числі — радянська, не потерпить у себе будь-яких сходин, зібрань товариств, спілок, мета і наміри яких їй невідомі. У зв’язку з цим після відокремлення Церкви від держави 23 січня 1918 року в нашій вітчизняній посадовій номен- клятурі з’явилася нова особа, яку нині іменують уповно- важеним Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР і на яку покладено відповідальність і благородну місію — завжди бути справедливим і неупередженим посередником між вірними й невірними; їй поклали за священний обо- в’язок пильнувати неухильного виконання обома сторона- ми радянського законодавства про релігійні культи, щоб завдяки цьому вони почувалися рівноправними членами єдиної радянської родини та вільними громадянами своєї великої Батьківщини. Через брак матеріалів не