Мартирологія Українських Церков Т. 1

можу су- дити про діяльність уповноважених у справах релігії до 1940 року. Та й нема особливої потреби в цьому короткому листі ворушити справи давно минулих днів. Що ж до по- воєнного часу, можна з задоволенням констатувати, що вони, як правило, стояли на сторожі радянської законности, залишаючися при цьому льояльними щодо Церкви. Від 1958 до 1964 року, в хрущовський період, цю гар- монію, на превеликий жаль вірних, порушено. Уповноважені тоді, зійшовши із своїх невтральних по- зицій, передбачуваних радянським законодавством, відкри- то стали на чолі найзапекліших атеїстів, які прагнуть правдами й неправдами стерти з лиця землі не лише релі- гію, а й усе, що пов’язано з нею. 780 Здебільшого, це з їхньої вини зруйновано храми, зни- щено чимало пам’яток старовини, багатьох духовних осіб, зганьблених через пресу, позбавлено права на служіння. Щоб мати уявлення про розмах цього атеїстичного роз- гулу, назву тільки один факт: до 1958 року Полтавська єпархія налічувала 340 храмів, а в 1964 їх залишилося всього 52. Після відходу М. С. Хрущова з посади першого секре- таря ЦК партії, церковні справи дещо поліпшилися. Проте не надовго. Бо мета уповноважених, як представників без- божности, залишилася фактично та сама, але до неї почали пробиратися делікатнішим шляхом. Кажу: делікатнішим порівняно з минулими роками, але в суті далеко не де- лікатним. Хоча В. І. Ленін попереджав, що не слід на релігію робити «кавалерійських наскоків», проте ці «наскоки» — не таке вже рідкісне явище в наші дні. На І Всеросійському з’їзді [робітниць] 19. XI. 1918 року Володимир Ілліч говорив, що боротися з релігією «треба надзвичайно обережно; багато шкоди завдають ті, хто вно- сить до цієї боротьби образу релігійного почуття. Треба боротися шляхом пропаганди, шляхом освіти. Вносячи го- строту до боротьби, ми можемо озлобити масу: така бо- ротьба зміцнює поділ мас за принципом релігії, наша ж сила в єднанні». На мою думку, цю добру й мудру пораду вождя рево- люції в наш час уповноважені цілковито забули. Вони, чи багато хто з них, бездумно вносять «гостроту до бороть- би» і безоглядно оздоблюють не лише тих людей, що вірують, бо жорстокість нікому не мила й не симпатична. Щоб не бути голословним, я вдамся до фактів. ♦ * * Глобинський район Полтавської области, який налічує 26 сільрад, має лише один маленький, глиняний молільний дім, який церковна громада орендує в громадянки Бода- кової Е. А. Придатна площа його становить 33 квадратні метри, при чому 12 із них припадає на вівтар, для моліль- ників лишається всього 22 квадратні метри. З огляду на його старість і трухлявість стін, вірні вирі- шили вищезгадане приміщення обмурувати цеглою. Робо- та, як бачимо, найконечніша і без претенсій на розкіш, але 781 для її здійснення треба було дістати дозвіл від місцевої влади. Багато тяжких місяців церковна громада поневірялася по різних інстанціях, аж до Москви, доки дістала (на сло- вах) потрібний доз