Мартирологія Українських Церков Т. 1

806 вже було говорено. Це збагатило б філософію, наше ми- слення і весь духовний світ людини. Насильство ж нікого не може ощасливити, бо ті, хто його чинить, звіріють від нього, а ті, що терплять, — страждають від нього. * * * Один мудрець говорить так: «Якщо б’єш у людині дия- вола, вважай, не зачепи Бога». Продовживши трохи цю думку, я скажу: «Якщо б’єш у людині віру, вважай, не бий вірного!» Адже часто трапляється, що, почавши боротися проти ідеї, потім непомітно ненависть свою переносять на людей. Саме в цей гріх, як дехто думає, і впав Полтавський уповноважений. Здається, досолити вірним — для нього найвища насолода. 24 червня цього року багатостраждальні вірні села По- лив’яного ще раз побували в Нечитайла і сказали, що, коли він і надалі перешкоджатиме їм провадити відправи в їхньому молільному домі, то вони змушені будуть писати до Л. І. Брежнєва. Уповноважений сказав на це: «Можете писати». Трохи раніше я говорив те саме, що й вірні, але й це на Полтавського уповноваженого не справило належного вра- ження, і він не змінив своєї практики в питаннях релігії. Дуже хотілося, щоб нашого радянського гуманного за- конодавства не порушували на місцях ні та, ні інша сто- рони в нашому повсякденному житті. Все це могло б слу- жити тільки для нашого блага. * * * Для спільного ж блага, братерства й більшої згуртова- ности нашого народу, я вважаю, треба зробити зовсім небагато: а) припинити принизливе протизаконне реєстрування треб і виконавців треб у церкві; б) дати можливість єпископам висвячувати стільки свя- щеників, скільки цього вимагають обставини, і незалежно від того, з якої области буде висвячуваний; в) не перешкоджати провадити ремонт храмів і моліль- них домів; г) уповноваженим відмовитися від своєї антирелігійної 807 діяльности й бути невтральними в питаннях віри — як того вимагає радянське законодавство; ґ) не закривати храмів насильством; д) збільшити наклад видань духовної літератури, якої гостро потребує населення, що вірує: церковних календарів, наприклад, так мало, що їх бракує по одному на село; е) не перешкоджати духовенству у виборі місця прожи- вання та служення; є) не робити в пресі таких випадків проти релігії, які могли б дати право атеїстам ненавидіти вірних, а також не допускати образи почуттів вірних у пресі; ж) Церкву треба звільнити від гнітючої опіки уповно- важених та більше надати прав у справах віри єпископам. Адже як було б протиприродно, щоб справи комуністів вирішували антикомуністи, так само безглуздо бачити, як невірні в особі уповноважених вирішують справи вірних. Хай усе стане на свої місця. Такий закон правди. ♦ * * Вельмишановний Леоніде Іллічу! Знаючи Вас з Ваших численних виступів як справж- нього ленінця, видатного державного діяча і чудового ди- пломата нашого часу, я з цілковитим правом смію надія- тися, що Вашими зусиллями непорозуміння поміж вірними й невірними, які виникають здебільшого з вини надмірних ат