Мартирологія Українських Церков Т. 1

кому разі оголосити релігію просто філософською течією, надавши їй рівних прав з матеріалістичною філософією? У своїх відповідях газеті «Монд» Ви говорили: «Супе- речку між двома суспільними системами та між їхніми ідеологіями зможе розв’язати тільки саме життя, історична практика, перевірка дією». То ж хай життя, а не уповноважений, вирішує, яка з двох філософських систем правильніша, правдивіша — ре- лігійна, чи матеріалістична. У чому ж усе таки «Зоря Полтавщини» бачить реакцій- ність релігії? Кому релігія перешкодила стати справжньою людиною та приносити користь для суспільства? Чи пе- решкодила вона, скажімо, великим ученим Ньютонові, 805 Пастеру, Копернікові, Ломоносову, Айнштайнові зробити свої дивовижні наукові відкриття? Чи перешкодила вона Павлову, Пирогову, Філатову в їхній медичній роботі? Чи перешкодила вона Рубльову, Рембрандтові, Рафаелеві, Вас- нєцову стати великими художниками? Хіба глибоковіруючі полководці Суворов, Кутузов, Богдан Хмельницький мен- ше любили свою Батьківщину, ніж радянські маршали? Чи була релігія перешкодою для Шевченка, Пушкіна і Лєр- монтова? Чи перешкодила віра в Бога Моцартові, Бахові, Веделю, Березовському, Чайковському, Ґлінці стати вели- кими композиторами? Чи, може, люди, що вірують, мен- ше, ніж безбожники, захищали свою Батьківщину в дні Великої Вітчизняної війни? Чи перешкоджає віра амери- канському фермерові вирощувати кукурудзу, пшеницю та розводити худобу з таким самим успіхом, як це робиться в наших колгоспах? На всі ці питання можна відповісти одним словом: «Ні»! Релігія нікому не перешкоджає! Так у чому ж конкретно наша реакційність і за що нечитайли нас переслідують та ненавидять? Я б радо від- мовився вживати цих слів, але для правдивости змушений це робити, бо, як каже прислів’я: «Малюєш верблюда — малюй і горб». У 52 статті недавно затвердженої Конституції зазна- чено: «Громадянам СРСР гарантується свобода совісті...» Тут слово «совість» ужито замість «релігія». Ці слова, певною мірою, справді тотожні, але слово «релігія» все таки ширше за своїм змістом, оскільки воно мовби вклю- чає в себе совість, яка певним чином стає складовою час- тиною релігії, тобто людського духу. Совість як явище духовне — незнищенна. Та й не при- веди Боже, щоб це колинебудь сталося, бо на що було б тоді схоже людство! Та якщо не можна вбити, знищити совість, то як можна вбити релігію? Якщо не можна вбити частини, то як можна вбити ціле? Релігія вічна, як вічна совість. І в цьому нас переконує людська історія. Господь про це прямо гово- рить: «Збудую Церкву Свою, — і сили пекельні не пере- можуть її» (Мт. 16, 18). Отже, з усього видно, нам, вірним і невірним, ще довго доведеться жити біч-обіч на нашій плянеті. Якщо це так, то чи не краще нам жити в мирі, добросусідстві, без во- рожнечі й шукати того (як тепер часто висловлюються), що нас об’єднує, а не того, що нас роз’єднує. Ми можемо провадити з атеїстами чесний, відкритий діялог, про що