Мартирологія Українських Церков Т. 1

і очі, відразу звертали на себе увагу. Другий — учитель грінченківської гімназії п. Валяшко, що й 79 привів того нового чоловіка, якому тоді було яких 32-33 роки. Цей новий для нас чоловік був бідно одягнений. Назвався він інженером Олександром Григоровичем Ярещенком. Після досить довгої розмови виявилося, що він щойно прибув із Москви, рятуючись від переслідування більшовицької Чека. Він син священика, сам закінчив Мос- ковську духовну академію в 1915 році, а передше Москов- ський межовий інститут, отже, «чужий» пролетарському рухові елемент. А що він, бувши уже на праці, приховав своє походження, то значить підлягає виключенню й до- слідженню. Зрозуміла річ, що такому «врагу» не місце в рядах пролетаріату. Найперше, треба було його нагодувати й переодягти, що й було зараз же зроблено, не зважаючи на його про- тести. Тоді зародилася думка про те, щоб зробити його священиком і настоятелем української парафії. У той час якраз ми вживали заходів перед владою, щоб дістати (гро- маді вірних) один з трьох харківських соборів — Успен- ський, Миколаївський або Благовіщенський. По короткому часі на засіданні Батьківського Комітету грінченківської гімназії було порушено церковне питання й обрано О.Г. Ярещенка на настоятеля парафії. Люди добре знали його батька, священика о. Григорія Ярещенка, що служив весь час у Лубнах. Але не довелося О.Г. Ярещен- кові стати настоятелем, бо восени на Першому Всеукраїн- ському Православному Соборі його висвячено зразу на єпископа. Після короткого перебування в Лубнах він став Архиєпископом і всієї Слобожанщини. Священик о. І. Гаращенко Опубл. у кн: Священик о. Іван Гаращенко «1917-1921. Матеріяли до історії Української Автокефальної Православної Церкви». Чікаґо, Україн- ське Православне Братство ім. митр. В. Липківського, 1975, стор. 350-352, 354-356; 16-18; 143-145. 80 [ 16 ] КАМПАНІЯ УРЯДУ УНР ЗА ВИЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЦАРГОРОДСЬКОЮ ПАТРІЯРХІЄЮ У 1921 році, коли уряд УНР перебував на вигнанні в Тарнові (Польща), міністер ісповідань Іван Огіснко розпочав серед укра- їнських організацій, установ і широкого громадянства кампанію збирання підписів під проханням до Царгородського Патріярха благословити Українську Автокефальну Православну Церкву. Тому, що намагання делегації УНР на чолі з Олександром Лотоцьким здобути патріярше визнання автокефалії Українсь- кої Православної Церкви, проголошеної законом Директорії УНР з 1 січня 1919 року, не мали успіху, міністерство ісповідань надіялось вплинути на рішення Царгородського Патріярха та- кою масовою кампанією. Було зібрано дуже велику кількість підписів, але на Україні в той час уже міцно закріпились біль- шовики, і прохання залишилось без відповіді. Кампанія провадилась перед тим, як на Україні розпочались остаточні заходи до унезалежнення Української Православної Церкви, які завершились Першим Всеукраїнським Православним Церковним Собором у жовтні 1921 року, і без по