Мартирологія Українських Церков Т. 1

атріярха. Але й там у найкращому ви- падку вони діставали лише вислови співчуття. [ 154 ] ДУХОВНОМУ СОБОРОВІ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ ВІД МОНАХА ПАВЛА (БАТАНОВА) ПРОХАННЯ Покірно прошу отців Духовного Собору виклопотати відновлення моєї прописки в Лаврі, яку у мене відібрали адміністративним способом. Мене щодня викликали в мі- ліцію і вимагали покинути Лавру. Я категорично відмов- лявся. Тоді до мене причепились, щоб я показав пашпорт для перевірки. Застосовуючи насильство, мене замикали в КПУ, я був змушений показати пашпорт. У мене майор Данілов забрав пашпорт для перевірки, а в дійсності пішов до пашпортного стола і поставив штамп виписки та сказав, що коли я буду далі жити в Лаврі, то посадять у в’язницю за порушення пашпортного режиму. З сумом я тимчасово виїхав, але ніде не знайшов притул- ку. Хоч до якого уповноваженого зайду, всі відсилають із словами: «Звідки прийшов, туди і забирайся». Я поїздив і знову прийшов до Лаври, без Лаври для мене не буде життя. 831 Прошу поновити мене. Духовна влада не звільнила ме- не з Лаври. 16. VI. 1963 Монах Павло [155] ДУХОВНОМУ СОБОРОВІ СВ. УСПЕНСЬКОЇ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ ВІД ІЄРОМОНАХА ІЛАРІЯ (КОРОЛЯ ІОАКИМА МАРКОВИЧА) ПРОХАННЯ Святі отці Духовного Собору, я хочу вам розповісти про мою виписку з Лаври, де я прожив від 1942 року до цього часу. В березні 1962 року мене викликали в міліцію, там були Бочкарьов, Максімов та інші працівники, прізвищ яких не знаю. Бочкарьов казав мені, що Лавру скоро за- криють і щоб я виїхав з Лаври. «Набирай, — каже, — пшениці, там у вас у Лаврі багато, та інших продуктів і виїжджай на батьківщину». Я відмовлявся, що з Лаври не поїду, я вже слабий здоров’ям, ніякої батьківщини я вже не маю, я монах і моя батьківщина — Лавра. Батько мій давно вже помер, а мати дуже старенька, живе у брата. Я в Лаврі прийняв чернецтво, є сином монастиря, присягав Богові, що до кінця життя пробуду на послушництві в монастирі, робіть зі мною що хочете, я нікуди з Лаври не піду. Вони викликали мене щоденно, а були такі дні, що по двічі на день. Тема розмови була та сама — чи не наду- мався я виїжджати з Лаври і коли виїду; до того часу будемо викликати, поки не виїдеш. Максімов із списком по 10-15 чоловіка, приходив до Лаври до благочинного, і посилає в міліцію; там їх збереться по 5 людей і почи- нають мучити. Часом прикидаються дуже добрими. Боч- карьов каже: «Я розумію, ви також люди, і вас треба влаштувати. Тепер уряд постановив ліквідувати монастирі, але ми не хочемо вас викидати напризволяще, на вулицю, ми повинні вирішити, кого в дім для старих, кого до 832 рідних, у кого вони є, хто сам собі місце знайде, хто відмовиться від Лаври — дамо працю, всі умови, вибирай по-доброму». Я від цієї їхньої «доброти» відмовився. Тоді мене почали викликати щодня і вже застосовували всякі заходи та слова. Максимов каже: «Якщо не підеш з Лаври, погано буде. Ми таких, як ви, у тридцяті роки розстрілю- вали без жодної мови,