Мартирологія Українських Церков Т. 1

ною роботою» органи КДБ, спонукувані ЦК партії з іншими працівниками, а також притягнуті всі пов’язані з ними партійні організації та партійні робітники. На таємних партійних засіданнях ухвалено було кілька постанов за всяку ціну вжити всіх заходів для ліквідації Почаївської Лаври, і кожному членові партії дали громад- ське навантаження — всебічно утискати християн. Християн частково звільняли з праці, частково заляку- вали: якщо будете ходити до Лаври, вивеземо з Почаєва. Дехто почав ісповідувати таємно, заради кусня хліба. З ченцями справа здалась їм простою: налякаємо добре, і вони побіжать. Але прорахувались. Ченці, вірні своїм обітницям, терпіли всі види «впливів» (побої, камери) і не виходили з Лаври. Тоді комуністи почали заарештовувати і садити в тюр- му, перед тим відібравши прописку. (Самі, щоб приховати свої злочини, морально і фізично «вплинули» на архиєрея, щоб він фіктивно оформив звільнення заарештованих, до- поміг їм боротися з релігією). І таким чином підганяли ченцям статтю 196 КК УРСР — порушення пашпортного режиму. Ченці почали неза- конно жити в Лаврі. До однієї з цих груп потрапив мій син Анатолій, який уже прийняв постриг в Лаврі з іменем Андрія і був руко- положений в сан ієродиякона. Його засудили на рік поз- бавлення волі за згаданою статтею порушення пашпорт- ного режиму. Всім мусить бути зрозуміло, що режиму ченці ніяк не могли порушувати, бо ж вони прикуті до стін Лаври, нікуди не ходять, а постійно живуть на одному місці. Порушує той, хто відібрав прописку і вимагає виїзду з Почаєва. А якщо врахувати те, що ми, його рідні, зо- крема я, його мати, живемо тут, то йому вже виїжджати з Почаєва немає куди. Але в комуністів чорне завжди буде біле, і навпаки. І таким чином мій син мучився в катівнях 1 рік. Тримали його в дуже поганих умовах, в кам’яному кар’єрі, прийшов ледве живий. Повернувся, як монах, звичайно, знову до Лаври. Знову почались репресії, підписки про виїзд, штрафи, слідства і т. д. Він намагався домогтися правди у вищих інстанцій. 841 Описав мені подробиці дій органів міліції, КДБ, дружин- ників і т. д. і скерував на розгляд до різних організацій у Москві (Хрущову, Брежнєву і ін.). Ми надіялися, що таке знущання припиниться. Але що ж? Прописку синові не поновили, а знову заарештували і обвинуватили, як ворога радянської влади, що займається релігійною пропагандою і «наклепами» на радянські органи. Заарештували 10 лютого 1964 року і тримали під слід- ством шість* місяців до 13 липня 1964 року, все складали, щоб обвинуватити. А 13 липня 1964 р. продемонстрували свою «справедливість»: засудили мого сина вже на 3 роки позбавлення волі в суворому режимі. Вирок для оскар- ження суддя мені відмовився дати, приховуючи свої брудні махінації, бо ж увесь суд — це демонстрація насильства над християнами. За свідків служила більша частина пред- ставників комуністів Почаєва, як от: голова Бєлик, началь- ник Почаївського штабу народніх дружин Максим’юк