Мартирологія Українських Церков Т. 1

стола, кого з них записати до дому старих, а на решту скласти протоколи. В основному за те, що ці монахи живуть в Лаврі, обвинувачували на- місника Лаври ігумена Варфоломея, але він відповів: «Я монах і вони монахи, куди я їх викидатиму?» Начальник міліції заперечив: «Погано працюєш. Поставимо питання, щоб тебе звільнити, а тим часом усіх непрописаних, на- місника і благочинного будемо штрафувати вже не по 10 карбованців, а по 50». І тут же наказав начальникові паш- портного стола скласти протоколи. Другого дня, 5. VII. 63 р. начальник пашпортного стола капітан Бєлик приніс протоколи до Лаври на наступних ченців: намісника Лаври ігумена Варфоломея, благочин- ного — ієромонаха Каллиника, ієромонаха Іларія, ієро- монаха Валеріана, ігумена Вячеслава, архимандрита Са- муїла, ієродиякона Йосифа, ієродиякона Андрія, ієродия- кона Діонисія, монаха Нестора — для ознайомлення, після чого передасть адміністративній комісії для відповідних заходів. Далі начальник пашпортного стола щодня турбує, ви- кликає в міліцію кількох ченців, щодня телефонує і при- ходить до Лаври. Вашого Святійшества смиренні послушники і повсякчасні молитовники: в. о. намісника Лаври ігумен Варфоломей, члени Духовного Собору архимандрити: Кронід, Поліхроній, Васой, ігумен Серафим, Благочинний Лаври ієромонах Каллиник, секретар Духовного Собору ієромонах Всеволод Документи чч. 152-159 друкуються вперше. — Архів «Смолоскипа». Машинописи, переклади з російської. 839 АРЕШТИ І УВ’ЯЗНЕННЯ Коли такі заходи, як залякування, допити, відбирання паш- портів та інші утиски не приносили бажаних наслідків, влада не раз вдавалась до арештів Поиаївських ченців. У листі, наведе- ному нижче, говориться про долю одного такого в’язня за віру. [160] ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРЕВІ ООН ПАНОВІ У ТАНОВІ ВІД ЩУР ЄФРОСИНІЇ ВОЛОДИМИРІВНИ ПОЧАЇВ, ВУЛ. ГРАБИ N0. 1 ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ, УКРАЇНА Ваша Величносте, дорогий пане, я повністю усвідом- люю коло Ваших обов’язків і робіт, наскільки Ви обтяжені, але крайнє горе примусило мене переконливо просити Вас розглянути і мою скаргу. Хоча моя скарга особиста, горе, яке спіткало мене — це не особисто моє горе — це плач і сльози всього хрис- тиянського населення України і всієї Росії, і тому Ви не повинні відкинути мого прохання. Я християнського ісповідання, мати шістьох дітей. Мій чоловік і два сини брали участь у Великій війні 1941-1945 років, де загинули чоловік і син, а один повернувся. Молодший мій син Анатолій забажав бути ченцем і вступив у Почаївську Лавру в 1953 році. Хоча ми жили в крайніх нестатках, знемагали від го- лоду, життя наше проходило більш-менш спокійно. Ми, християни, не спокушались матеріальними благами, зна- ючи, що життя наше тимчасове, і втішались нашою спа- 840 сенною вірою в Господа Ісуса Христа та блаженством майбутнього життя. Але в 1961 році цей позірний спокій порушено. Хрис- тиян почали гнати з Почаєва, а ченців з Лаври. Займались цією «ідеологіч