Мартирологія Українських Церков Т. 1

авна Церква — основна Церква україн- ського народу, діяла в тяжких і суперечливих обставинах. Як у минулому, за царських часів, так і сьогодні існує Православна Церква в Україні, а проте справжнє українське православіє було і є переслідуване нарівні з найнебезпечнішими антидержавними ру- хами. Тому й православний збірник має дещо інший характер, ніж паралельні інші збірники; було потрібно сягнути дещо глиб- ше, показати історичний розвиток, щоб зрозуміти важкий сучас- ний стан Украінської Православної Церкви. Для кращої орієнтації у великому матеріалі збірника, у цьому супровідному слові подаємо стислий історичний перегляд Україн- ської Православної Церкви, дещо детальнішу аналізу періоду історії УПЦ від 1917 року та коротку характеристику розділів упорядкованих документів. І. ІСТОРИЧНЕ ТЛО Українська Православна Церква бере свій початок від Київ- ської митрополії, створеної з прийняттям християнства й цер- ковної ієрархії на Русі-Україні. Від самого початку, за деякими істориками з 1037 року, вона перебувала в юрисдикції Констан- тинопольського патріярха, була фактично автокефальною, осо- бливо у внутрішньому управлінні. Церковна залежність Київської митрополії від Константинопольської патріярхіі обмежувалася вищою духовною опікою, а саме: патріярхи благословляли і призначали митрополитів на Киівську катедру, мали право змі- няти місце митрополичої катедри або й виділяти з Київсько! нову митрополію, судити митрополита, вирішувати релігійно-обрядові суперечки та видавати патріярші послання, надавати ставропігії, візитувати, призначати своїх екзархів. За дотатарських часів з 22 митрополитів тільки Іларіон (1051-54) та Клим Смолятич (1147- 54) були з місцевих людей; решта була вислані Константино- полем. До 1240 року Київська митрополія охоплювала 16 єпар- хій, з них 10 на українських землях. Після татарської інвазії (1240) Київ утратив значення полі- тичного і церковного центру; його ролю перебрали на півночі Володимир, згодом Москва, а на заході Галицько-Волинська дер- жава, згодом Литовська Русь. Спочатку Київська митрополія з 11 осідком у Володимирі над Клязьмою з труднощами продовжу- вала організацію Церкви; згодом, поруч «митрополита Київсько- го і всея Руси» з осідком у Москві, постали Галицька (1303) і Ли- товська (1354) митрополії. Політичний антагонізм між Москвою і Руссю-Україною допровадив 1458 року до розподілу давньої Київської митрополії на дві: Київську, в якій залишилася Україн- сько-Білоруська Православна Церква в Польсько-Литовській дер- жаві з 10 єпархіями, і Московську. Обмеження світською владою церковної свободи застосуван- ням права патронату («Право подавання королями столиць ду- ховних і хлібів духовних») призвело з кінця XV ст. до послаб- лення церковної дисципліни та зниження авторитету Церкви, а пізніше й її поділу. Від Церкви відходять вищі, впливові й за- можні роди, що стають прихильниками реформаційних течій або Католицької Церкви. Ролю опікунів Церкви пос