Мартирологія Українських Церков Т. 1

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ВІРУЮЧИХ Переслідувань в Почаеві зазнавали не тільки ченці, але й ві- руючі та прочани, які приходили до Лаври молитися. Особливо активізувалися переслідувачі під час великих свят. Не знаходячи захисту на місці, населення посилало скарги до Москви, навіть до самого генерального секретаря КПРС Хрущова. Зрозуміло, що допомоги не діставали вони й там. Два наведені нижче листи — це крик розпачу переслідуваних за віру. [161] ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТОВІ КП СРСР І М. С. ХРУЩОВУ Чи це правда, що директиви боротьби з релігією таймно пересилаються в районний і обласний комітети партії з ЦК? Народові їх не оприлюднюють, а навпаки, журнал «Наука и религия» пише про свободу, що ніяких утисків не існує, а газети теж підтверджують, і стаття 124 Конституції запевнює. Але в розмові секретар Тернопільського обкому Шевчук висловлюється, що його замучили Ваші директиви, що він не винен в знущаннях у Почаєві, але змушений їх виконувати з наказу партії. Щось сумнівна його невинність, є і його велика частка злочинів, він лише скидає на дирек- тиви, але під його опікою щодня в Почаєві працівники державного апарату і агітатори з Почаївського музею ате- їзму чинять злочини. На чолі Почаївського музею атеїзму стоїть Андріюк, він такі нісенітниці пише про Почаївську Лавру, що з нього не тільки віруючі, але й атеїсти смі- ються. Жодного виступу, жодної статті Андріюк не випус- тив правдоподібно, а тільки шалену брехню, бузувірські наклепи, при чому він підписується чужими іменами. Але наклепи лишаються наклепами, народ обурюється і всу- переч тому, поспішає до Почаївської Лаври помолитися. Що ж робить Андріюк? В пориві божевілля він прибіг 27 844 серпня 1963 року до Лаври. Підібрав таких самих розбій- ників, як і сам: Максим’юка, Романюка і т. п. Романюк, з його наказу, позвозив до Лаври всіх начальників КДБ, міліції, пожежників і увесь актив району. Максимюк радий на цьому «ділі» погріти руки. Він відомий усім злодій, професіонал-карманник. У віруючих він відбирає гроші, речі, бере хабарі з шоферів, які заїж- джають до Почаєва: давай 5 карбованців і їдь собі, а ні — права в кишеню і на інспекцію. Він майже не працює, а тільки грабує народ. Він рахується на пошті начальником Держдруку, але на праці буває рідко, а займається тільки гонінням віруючих з Лаври. Коли на пошту приїхав реві- зор Ягній, дівчина, і почала перевіряти його відділ, вияви- лось, що там темний ліс, він і там шахрує, гроші забрано — підписка не оформлена і тому подібне. То ж він не допустив ревізора, прилюдно побив дівчину. І що ж? На- чальник пошти звільнив його з посади, але з наказу парт- кому його поновили. Як же це, комуніст, а до того ж незамінимий атеїст, б’є нещадно віруючих? А те, що він карманник, це не біда, нехай — увечорі почастує їх в ресторані, є за що випити. Грабіжництво йому ставлять в заслугу. Коли йому не щастить на дорозі пограбувати, то він іде в церкву і вирізує кишені. Так було і 27 серпня 1963 р. Макси