Мартирологія Українських Церков Т. 1

ми віками Українська Церква Православна була в тісному зв’язку та єднанні з найсвятішими патріярхами Царгородськими, владі їх корилася, порадами їх та ро- зумними наказами користувалася і для свого розвитку, і для охорони від душепогубних єресів. За цей час наша свята Церква українська приймала з рук патріярших своїх найстарших владик на керівників, митрополитів Київських, а коли наші єпископи самі вибирали собі Київського митро- полита, то просили в богоосвічених патріярхів Царгород- ських всесильного благословення й підтвердження обра- ного кандидата. В часи найбільшої скрути та небезпеки для нашої святої Церкви української — в кінці XVI та початку XVII віків, коли наші владики з-за лакомства нещасного, з-за панства великого зрадили батьківській вірі і порвали єднання з світлим Царгородським Патріяршим Престолом і пішли до Риму, а оборонцями православної віри залишилися самі миряни, згуртовані в церковні православні братства — тоді богомудрі патріярхи — Ієремія II, Кирило Лукарис та інші рішуче стали на боці цих братств і допомагали їм одстоювати від ворогів святу віру християнську. Український народ з великою втіхою та щирою подякою згадує ці славні часи тісного єднання любих його серцеві Українських Братств Православних з патріярхами вселен- ськими, і, навпаки, з сумом пригадує 1686-й рік, коли па- тріярх Діонисій погодився відмовитися від керування Пра- вославною Церквою на Україні і переуступив це право своє, московському патріярхові. Часи господарювання в нас, на Україні, патріярхів московських, аз 1721 р. Російського Найсвятішого Синоду, принесли багато шкоди та горя нашій Українській Право- славній Церкві, бо ми втратили тоді свої стародавні цер- ковні права щодо вибору всього духовенства од читача церковного до митрополита включно, втратили свою укра- їнську ієрархію, а примушено було нас окормлятися ієрар- 83 хією московською; стародавні наші церковні звичаї зни- щено, текст наших служб церковних змінено, наші націо- нальні братські школи й освіту зруйновано і замінено їх московськими... Ми повсякчасно вживали заходів зберегти й заховати все це, та не сила була наша, бо московський царський уряд відкрито гнітив нас, закидаючи, ніби ми не маємо в себе чистоти Вселенського Православія... І тільки останні три роки, з 1917 р. починаючи, дали нам можливість повернути нашій Українській Православній Церкві те, що було знищено Москвою. Політична свобода та державна самостійність українського народу дають йому нині повну можливість оновити й своє церковне життя. Ми зараз відновляємо по своїх церквах наші українські старо- давні церковні звичаї, вироблені ще за часів безпосеред- нього єднання з Найсвятійшими Патріярхами Вселенсь- кими; ми правимо службу Божу на зрозумілій для нашого народу рідній мові. Але московська ієрархія творить нам перешкоди, зава- жає нашій праці святій на славу Великого Імени Божого. Світлий Уряд Української Народньої Республіки ще зако- ном 1-го січня 191