Мартирологія Українських Церков Т. 1

’язаної з релігією. Наведемо уривки із заяви Волковської-Ґінзбурґ і лист священика Василя Романюка: 1. «23 березня я приїхала в мордовське селище Сосновку і в табір особливого режиму на побачення до мого чоло- віка Олександра Ґінзбурґа... Під час нашого побачення мій чоловік сказав мені, що він одержує мізерну частину листів, посланих йому родиною і друзями. За два місяці (з 4 грудня 1978 р. по 4 лютого 1979 р.) в нього сконфіскували за «поміщену там небажану інформацію» 24 листи (в тому числі й від мене з дітьми). Багато листів взагалі зникає безслідно, навіть без повідомлення про їх конфіскацію. Конфіскують усі листи, в яких знаходиться релігійна тематика. Не можна переписувати тексти молитов, тексти з Євангелії і Біблії; не можна [мати] православний цер- ковний календар на 1979 рік, не можна [мати] листівки- ікони. Начальник табору — майор Некрасов — сказав мені, що в нас Церква відділена від держави, а поскільки Ґін- збурґ перебуває в державній установі, то він (Гінзбурґ) тепер відділений від Церкви». Мій чоловік — віруючий християнин. Але для началь- ника табору це порожній звук». 2. «... Я багато думаю про важку долю віруючих хрис- тиян. Гніт над ними подвійний порівняно з іншими зеками. Над ними знущається адміністрація, і кримінальні, і кон- вой. І ніхто не поносить за це відповідальности. З них зривають хрести, відбирають всі клаптики паперу з релі- гійним словом. Листи до мене від земляків і друзів з-за 869 кордону конфіскували сотнями без всякого документаль- ного оформлення. І знову ж таки ніхто не поносить за це відповідальности. Сваволя у злі ніким не стримується, наче в царстві зло дати. Головна трагедія атеїстичного суспіль- ства — відсутність у ньому всякої гуманности, співчуття і співстраждання до людей». При етапуванні отця Василя Романюка на початку 1979 р. із мордовського табору, після відбуття ним семирічного у’вязнення, в заслання до Якутії, конвой відібрав у нього всі його записи релігійного характеру, в тому числі ви- писки релігійного характеру з Біблії і рукописний зошит із псальмами. Отець Василь пробував протестувати. Але на- чальник конвою пояснив: «Всякі релігійні предмети вва- жаються забороненими. Тому їх в ув’язнених відбирається і знищується». Подібні приклади можна було б помножувати. Таким чином дискримінація віруючих у місцях ув’яз- нення підноситься до певного принципу, який наслідують в прерізних кінцях Радянського Союзу. Одначе на яких законних підставах ця дискримінація основана? Чи це принципове беззаконня? Адміністрація місць ув’язнення повинна була б знати, що радянським законом застережено право віруючого за- просити священика в місця ув’язнення і адміністрація зобо- в’язана дати можливість для виконання церковних таїнств на прохання віруючого. Але на практиці, напевно, адміністрація керується ціл- ком іншими інструкціями. Вимагаємо припинення беззаконної дискримінації віру- ючих у місцях ув’язнення і покарання винних. Мо