Мартирологія Українських Церков Т. 1

ї перша світова війна (1914-1918 рр.), на протязі 25 років український народ пережив три політичні емі- грації, скерованих на Захід Европи. Перша масова емігра- ція в 1919-20 рр. була зв’язана з упадком посталої Укра- їнської Держави, землі якої окупувала московська більшо- вицька влада, Західню Україну відступивши по Ризькому договору 48. III. 1921 р. Польщі. Друга політична емігра- ція мала місце в 1939-40 рр., значно менша, бо ж торка- лась тільки Західньої України, яка з розгромом німцями 881 Польщі передана була останніми СРСР по договору їх між собою в серпні 1939 р. І третя, найбільша по своїх розмірах, політична еміграція українського народу насту- пила в 1943-44 рр. зі всіх українських земель від Дону по Карпати, в зв’язку з відступом німців і новою окупацією цих земель радянською владою. В цих 1943-44 рр. емігрувала на Захід, разом з тися- чами вірних і численним духовенством, уся ієрархія Укра- їнської Автокефальної Православної Церкви в складі 12-ти єпископів; нині мається на території Німеччини в зонах американській, англійській і французькій 60 парафій на- званої Церкви. Переслідування Церкви і релігії в Українській Радян- ській Соціялістичній Республіці, як зрештою і в цілому СРСР, призвели до того, що в УРСР перед початком Другої світової війни не було жодного єпископа, цілі області були без церков і священиків. Відродження хри- стиянської Церкви в Східній Україні в часі Другої світової війни пішло з Західньої України, яка під Польщею мала Православну Автокефальну Церкву, ієрархія якої подбала тепер про висвячення єпископів і духовенства для Східньої України. Організація в 1941-42 рр. церковно-релігійного життя в Україні була актом самодіяльности самого українського суспільства. Німецька окупаційна влада в першому ррці війни з СРСР не втручалась в церковне життя на україн- ських землях, що й дало можливість його організувати. З літа 1942 р., коли Райсхкомісаріят України поклав свою руку й на церковне життя Православної Церкви в Україні; воно проходило в атмосфері релігійної нетолеранції, з глибоким порушенням прав і канонів Східньої Православ- ної Церкви. Тому не може бути мови про співпрацю Української Автокефальної Православної Церкви, її ієрархії й духовен- ства з німцями в часі окупації ними України, як те ста- раються представити чинники, ворожі українському наро- дові в його боротьбі за самовизначення. Брутальне порушення прав Православної Церкви і по- ругання св. її канонів в підпорядкуванні єпископів і духо- венства генерал-комісарам і ґебітскомісарам та зондерфі- рерам і різним ляндвіртам, втручання в справи християн- ського культу, роздмухування пристрастей в церковному житті на тлі національному, заборона всякого церковно- релігійного видавництва, палення св. церков, брутальне 882 обходження з священиками по селах, переслідування, аре- шти, тримання по тюрмах і розстріли духовенства Україн- ської Автокефальної Православної Церкви, — всі ці до- куме