Мартирологія Українських Церков Т. 1

кві замало, і в 1930 році вона заборонила саме існування Української [Автоке- фальної] Православної Церкви на Україні, змусивши жор- стокістю вже довершених нею репресій (зокрема, через розстріли єпископів і священиків) до того, що ліквідацію Української Православної Церкви, як окремого церковного організму, проголосили самі вірні й духовенство. Від того часу Українська Православна Церква на Україні знайшла сховок в серцях православних українців, як їхній найдо- рожчий скарб. Одначе, формальна ліквідація Української Православної Церкви не заспокоїла Москви. Москва знала про велику 887 ролю Церкви в цілій історії українського народу. Москва була свідома, що на доказ цієї майже тисячолітньої корис- ної служби Церкви свому народові залишились культурно- мистецькі пам’ятки: великої вартости бібліотеки й, зокрема, архітектурні пам’ятки, що сягали Х-ХІІ століть. Москва знала, що ці пам’ятки пригадують українцеві історію його держави і Церкви, викликають зворушливі переживання і зміцнюють його віру у неминуче відродження і рідної Церкви і української держави. Тому, з запеклістю варварів, Москва почала все те, що пригадувало українцеві минуле, руйнувати. Знищено всі церковні бібліотеки, на чолі з сві- тового значення бібліотекою Київської духовної академії, заснованої ще в XVII столітті. Найцінніші рукописи й до- кументи з цих бібліотек вивезено до Москви, а серед них багато українських національних скарбів з ХІІ-ХУІІ сто- літь. В 1931 році розпочато нищення найцінніших архітек- турних пам’яток. В першу чергу звернено руйнуючий шал на столицю України — Київ, в якому на протязі двох- трьох років зруйновано: Золотоверхий Михайлівський мо- настир — архитвір українського церковного будівництва з XII століття; військову катедру св. Миколая, побудовану в XVIII ст. гетьманом І. Мазепою; монастир св. Миколая Святоші; Десятинну церкву, будову якої започатковано бу- ло великим князем Володимиром ще в X ст., та десятки інших історичного значення церков. З Москви вже був даний наказ зруйнувати катедру св. Софії, архитвір цер- ковного будівництва з XI ст. і найціннішу українську релі- гійну святість. Та, на щастя, руїну цього скарбу було стри- мано, дякуючи обуренню, яке виявила закордонна преса, зокрема в США. Все ж таки цю катедру було замкнено для богослужень, а з часом відкрито в ній архітектурний музей. Гірша, одначе, доля спіткала головну церкву Печерської Лаври (XII ст.), яку обернуто на антирелігійний музей, а пізніше в 1941 р. висаджено в повітря. Таку саму долю спіткали інші історичні міста України, як Полтава, Чернігів і Переяслав. Зрештою нема на Укра- їні міста, де б не зруйновано найбільш шанованих україн- ським народом храмів Божих. Шал руїни церков охопив і села. Ті ж церкви, що їх Москва не встигла була зруйну- вати до початку війни в 1939 р., в 95% обернуто на театри, фабрики або склади збіжжя і товарів. Дух московської руїни не оминув також і цвинтарів, які рівно ж становили для україн