Мартирологія Українських Церков Т. 1

Винниченком. Вона пропонувала, щоб уряд УНР надав ВПЦР права української державної установи. В. Вин- ниченко заявив делегації, що він, як соціяліст, Церкви не визнає, але відрядив до ВПЦР представника уряду Рафальського. 996 • Зустрівшись з негативним ставленням уряду УНР до справ Церкви і з продовженням політики русифікації Церкви патр. Ти- хона та його єпископату на Україні, ВПЦР вирішила займатися справою Церкви незалежно від Генерального Секретаріяту УЦР і російського єпикопату на Україні на чолі з митр. Володимиром. • Проф. О. Лотоцький в кінці року зреферував в Генераль- ному Секретаріяті УЦР справу Церкви на Україні та чужого російського єпископату. Генеральний Секретаріат після палких дискусій прийняв резолюцію, згідно з якою релігія повинна бути приватною справою громадян і тому вирішив не творити і не визнавати жодних установ для справ Церкви і релігії. • На Україні з ініціятиви ВПЦР і за благословенням патр. Тихона відбувались єпархіяльні Собори, на яких вибирали деле- гатів на Всеукраїнський Церковний Собор. Дату Собору визна- чено на 28 грудня (ст. ст.). В ньому, як повноправні делегати мали брати участь всі єпископи, по одному священикові і по два миряни з кожного повіту, всі члени ВПЦР, всі члени Перед- соборної Комісії і 100 представників від війська. Через непід- готовленість, Собор перенесено на 7 (20) січня 1918 р. • Створення Всеукраїнської Православної Церковної Ради ви- кликало ворожість російських і консервативних кіл Церкви. Київ- ський митр. Володимир поставився до ВПЦР наскрізь вороже і звернувся за допомогою до щойно вибраного Московського патріярха Тихона. Патр. Тихон уповноважив єп. Платона, Во- линського архиєп. Євлогія і Чернігівського митр. Пахомія пере- говорювати з Радою. На спільних нарадах вирішено, що ВПЦР разом з єпископатом України є єдиним правним органом для скликання Всеукраїнського Церковного Собору. В наслідок пере- говорів і компромісу Київський митр. Володимир став почесним головою Ради. 19 січня 1918 р. — Напередодні відкриття Всеукраїнського Церковного Собору, на спеціяльній нараді російського єпископату України вирішено заборонити у священнослужінні почесного голову ВПЦР архиєп. Олексія (Дородницина). Постанову цю затвердив митр. Платон, спеціяльний висланник патр. Тихона, який в той час прибув з Москви на Україну. 20 січня 1918 р. — У Києві відкрито Всеукраїнський Церков- ний Собор, в якому взяло участь 279 делегатів. Почесний голова Собору — Київський митр. Володимир. Президія: від ієрархів, голова — Балтський єп. Пімен (Пєґов), заступники — Уманський єп. Димитрій і Чернігівський єп. Пахомій; від священиків — прот. Є. Капралов і о. О. Маричів; від дияконів — диякон О. Дурдуківський; від паламарів — С. Баваровський; від мирян — І. Черненко, Ястребцов, Ф. І. Міщенко, П. Янченко. Соборна Рада: від єпископів- — Катеринославський архиєп. Агапит; від священи- ків — о. Я. Ботвиновський; від мирян — В. В. Зіньківський, М. В. Погребний, М. В. За