Мартирологія Українських Церков Т. 1

ний Церковний Собор прибуло до трьохсот делегатів. Інтелігенції і робіт- ництва на ньому не було, були лише селяни, які виявили велику свідомість і відвагу. Незадовго перед відкриттям Собору митр. Василя було випущено з в’язниці харків- ського ДПУ й доставлено на Собор. Перед початком засідань Собору вживалися заходи до того, щоб Митрополит сам відмовився від своїх обов’язків, що полегшило б ДПУ розв’язати поставлене ним денне питання. З цією метою покликано було Митрополита до канцелярії, і на запит ворогів Церкви: чи вважає Митро- полит за можливе правити Церквою в таких тяжких зов- нішніх умовах, Митрополит відповів: «Христос будував Церкву не лише тоді, коли вільно благовістив, але й тоді, коли на Хресті страждав. Я мушу вважати керівництво Церквою можливим при всяких умовах, коли на те буде воля Христова, воля Церкви». Після такої відмови Митрополита, ДПУ посилило тиск на Собор. Агент ДПУ Карін покликав до себе спочатку проф. Володимира Чехівського, а потім цілу делегацію й заявив категорично: — Митрополита Липківського негайно усунути зі стану його митрополичого служіння в УАПЦ! В противному разі я розжену Собор, а Митрополита, Чехівського й ін- ших вишлю на Сибір! Делегати сповістили вимогу влади. Така вимога обра- зила Собор. Засідання набрали бурхливого характеру. Ви- рішено було послати ще одну делегацію до Каріна й ви- словити йому бажання й волю Собору. Але нова делегація повернулася з ще сумнішими відомостями. їй було вручено тези можливих ухвал Собору, а для нагляду над працею Собору з’явилося офіційно два представники від ДПУ. Утворилася атмосфера пригнічення й безпорадности. Ніхто не насмілювався розпочати обговорення страшного пи- тання. Було внесено кілька пропозицій, до розв’язання яких не підносились руки. 138 Всі члени Собору дивились на Митрополита, від нього, як і завжди в тяжких хвилинах, чекали поради, від нього хотіли почути архипастирське авторитетне слово... Митро- полит мовчав, вірні не знали, що діяти. Було видно, що Митрополит стоїть перед судом Пілата, й що він не має ніякої вини. — Ми хотіли б чути слово Митрополита, що скаже на це сам Митрополит, — промовив хтось з делегатів Собору. Всі чекали на його слово й дивились на нього. Дивилися й чекали члени Собору, дивилися й чекали агенти ДПУ. Митрополит мовчав. Павза досягла крайніх меж на- пруження. І ось архипастир, якого безмежно любить уся Україна й шалено ненавидять усі вороги Христа, пильно оглянув Собор. Його орлині очі набули найвищої серйоз- ности, покрившись кришталем сліз. Рідний, щирий, лагід- ний батьківський голос полився потоком по святій Софії. Здавалося, що весь світ слухає голос непохитного борця за правду Божу й віру Христову, Сам Бог і Пречиста Мати, нерушима Стіна, захисниця народу українського, завмерла в скорботі, слухаючи слова Митрополита Київ- ського і всієї України Василя Лип- ківського: «Чого злякались? Чого перестрашилися? Чи не знали раніше, куди й для чого йдете? П