Мартирологія Українських Церков Т. 1

делегацію і послав до Каріна з низкою запитань: чи може митр. Липківський залишитись настоятелем Софійської парафії, чи може бути обраний на єпископську катедру, чи ніякої більше кари йому не буде за його провини і т. ін. На всі ці запитання Карін дав цілком задовольняючі відповіді; нахабно брехати «темній масі» це ж звичайна політика комуністичних ватажків... Перед початком вирішення питання про моє усунення, мене закликано до канцелярії ВПЦР, де зібралась уся Президія Собору. Очевидно з боку ВПЦР вживались останні заходи, щоб я на Соборі сам відмовився. Ромоданів прямо запитав мене, чи вважаю я за можливе провадити керівництво Церквою в таких зовнішніх умовах. Я відповів: Христос будував Церкву не лише тоді, коли вільно благовістив, а й тоді, коли на Хресті страждав. Отже і я мушу вважати керівництво Церквою можливим при всяких умовах, коли на те буде воля Христова, цебто воля Церкви. Члени Со- бору миряни зі сльозами на очах висловлювали мені, як тяжко їм вирішити мою справу, як вони не хотіли б мене звільнити, але, мовляв, батогом обуха не переб’єш... Я вклонився Президії і вийшов. Це було моє останнє заві- тання до канцелярії ВПЦР. Я вже більше не заходив туди, аж по цей день. Засідання Собору в справі мого звільнення досить нагадало собою подію 1-го Собору про моє висвя- чення. Був пізній вечір, але, як тоді, так і тепер, було повно народу і внизу і на хорах, було велике зацікавлення з боку всієї української людности... Але було дещо і но- вого... Був великий гніт з боку ДПУ; командир Карін давав «генеральний бій» і напружив весь свій загін. Питання було поставлено просто: чи Собор вважає ко- рисним для Церкви залишити митр. Липківського, чи 143 «здіймає з нього тягар митрополичого служіння». Пред- ставник Софійської парафії Іван Грищенко подав проект ухвали про моє залишення, вказавши, що ніяких підстав для мого звільнення немає. Агент ДПУ зараз же кивнув до Ромоданова і той підійшов до Грищенка і відняв від нього мандат на Собор. І того бідного зараз видворили з Собору; і все ж виступило за моє залишення ще кілька селян і навіть дві жінки; одна закінчила свою промову так: «Краще з честю вмерти ніж ганебно жити». Бідні. Всі вони коли не на засланні, то напевне в «муках куркульських»... Виступило за моє залишення і кілька священиків (Хоць, Таран). Коли поставлено було на голосування проект ухвали Грищенка про моє залишення, за нього подало голос біль- ше як 40 членів, майже виключно миряни. Другий проект ухвали, мабуть складений в ДПУ, виголосив священик Ковбасюк про моє звільнення «за злочинну, неправдиву, шкідливу для Церкви працю». За цю ухвалу ніхто не підняв руки. Тоді Чехівський подав свою резолюцію, «що з об’єк- тивних причин Собор здіймає з митрополита Липківського тягар митрополичого служіння». Ця резолюція зібрала більшість. Було вжито надзвичайних заходів, щоб люд- ність, «публіка», нічим не виявляла свого відношення до вирішення Собору. Коли я виходив з Собору, у всіх