Мартирологія Українських Церков Т. 2

ької імперії, і підготувати унійну працю у важких радянських умовах, Митрополит Андрей у лютому 1940 року писав: «Розписується конкурс на парохії в Києві, Одесі, Вінниці, Харкові і Полтаві. Вимагається готовости вдень і вночі на всякі жертви, які були би потрібні, або хоч би хосенні для справи з'єдинення наших вірних, нез'єдинених право- славних і безбожників хрещених і нехрещених...» 5 . В наступному місяці березні 1940 року Митрополит Андрей знову звернувся до свого духовенства словами: «Як Бог дасть, прийде нам ласка, — а певно многим з нас Бог дасть ту ласку, — проповідувати в церквах Великої України, право-і-лівобережної, аж по Кубань і Кавказ, Москву і Тобольськ. Треба бути на те приготованим» 6 . А 17 квітня 1940 року писав до свого духовенства, що, бажаючи сповнити свої душпастирські обов'язки супроти тих вірних, «які переселені за східні границі нашого краю, наміряю звернутися до уряду СССР з проханням уможливити мені і десятьом свяще- никам душпастирську працю поміж тими переселеними» 7 . Конкретніше намічував цю працю опісля Собор Екзархів, що його скликав і ним проводив Митрополит Андрей у Львові 18-19 вересня 1940 року. В сто коротких соборових декретах були зі- 5 Там же, стор. 12-13. 6 Там же, стор. 43. 7 Там же, стор. 61. 201 брані постанови: про екзархати й екзархів (1-21), про Собори (22- 39), про культ Бога і святих (40-50), про проповідь Божого слова (51-54), про Тайни (55-61), про збереження обряду (62-68), про світське і чернече духовенство (69-88), про мирян, братства і Католицьку Акцію (89-93), про трибунали (94-97) і про відно- шення Церкви до держави (98-100). Треба взяти до уваги, що цей Собор екзархів відбувався по однорічнім болючім досвіді більшовицької окупації Галичини і щораз більшого переслідування нашої Церкви та й чотири екзар- хи під проводом Митрополита Андрея, своїми постановами, на- магалися забезпечити їй дальше існування і працю не тільки на Україні, але також — на випадок ще більшого переслідування — і на цілому Европейському Сході. «Ми вважаємо, — писали екзархи 24 січня 1941 року в листі до секретаря Східньої Кон- грегації кардинала Євгена Тіссерана (яке він одержав щойно ЗО жовтня 1941 року), — що декрети Собору мають обов’язуючу силу до рішення Апостольського Престолу» 8 і що вони повинні в со- вісті продовжувати свої обов'язки для з'єдинення Церков і своїх екзархатів, наскільки на це будуть дозволяти умови. До витри- валости в цьому намірі спонукувала їх небезпека з боку давнього ворога церковної Унії — Російської Православної Церкви. В дру- гій частині цього листа чотири екзархи коротко подають відо- мості про втрати нашої Церкви, яких завдав їй найсильніший її ворог — воюючий атеїзм. Впродовж перших 17 місяців більшо- вицької окупації, яка тривала потім ще півроку, ліквідовано всі духовні семінарії, монастирі, сконфісковано церковне майно, ув’язнено багато священиків або засуджено їх на смерть, на інших накладено великі податки, а майже