Мартирологія Українських Церков Т. 2

ящеників, можна кількома зарядженнями так змінити, що осягнеться те, що важне, не накладаючи на Духовенство тягару того зізду. Водночас ми зачали з 1 січня проголошувати на наших четвергових Єпарх. радах те все, що у нормальних часах бувало проголошуване дру- ком в «Аєпарх. Відомостях». Ми ужили тоді наче легальної якоїсь фікції, щоб заступити щомісячне видання «Аєп. Відом.» Те, що в четвер в приявності перебуваючих у Львові священиків було прочитане, уважалось проголоше- ним. А те, що в тих оголошеннях мало бути законом, постановили ми, старинним звичаєм, крім того ще прого- лошувати це прибиттям тексту на дверях Архикатедр. Храму. Те, що мало бути читане, доходити мало до відома цілого Духовенства дорогою відписів, передаваних з рук до рук, т. зв. «поштовими шляхами Аєп. Відомостей». Дорога ця була далека, а спосіб нелегкий, бо обтяжував Отців, хоч і добровільно приймаючих той тягар, конеч- ністю переписування цілого тексту. Тому й не дивота, що навіть після кількох місяців текст наших Відомостей не дійшов ще до границь Єпархії. Але так певно було за часів наших прапрадідів, коли не було ще ні телеграфів, ні пош- ти, ні залізних доріг, коли незнаний був друк, а папір рідкістю. Та наша пошта, супроти тих усіх труднощів могла видаватися повільна, а робота її не дуже то справна. Тут треба піднести і ті обставини, що папір дійсно ставався рідкістю, так, як у якому XIII, чи XIV стол. ставав доро- гим. За лихий, деревляний папір треба було платити од- ного рубля за аркуш і тим іще тішитися. А до того треба було той, так дорого куплений папір, ховати, як які скарби. Бо кожної днини були ми наражені на те, що*нри першій- ліпшій нагоді зникнуть всі запаси паперу — так, як зникли машини до писання, бюрка і столи, а в першій мірі цикло- стилі, гектографи і друкарські машини. Мимо усіх тих труднощів «Арх. Відомості», проголошувані замість друком на Єпарх. радах, у четвер, доходили і доходять до відома 222 Духовенства, очевидно не без усильної праці многих Всеч. Отців, яким при тій нагоді мушу висказати найсердечнішу подяку. Мій проект скликати Єпарх. Собор прийняли Ви при- хильно, не добачуючи у виконанні того пляну неможли- востей. Але до цього треба було приступати поволі і осто- рожно. Бо ніхто з нас не знав, чи у воєнних часах не прийде якась нова непередбачена перешкода, яка вчинить ціле діло неможливим. Можна і треба було, одначе, до нього приготовлятися. Зі своєї сторони, в ряді декретів, читаних на Єпарх. радах, порушував я деякі питання, які, як здавалось мені, були важним і конечним предметом нарад Собору. А передусім заохочував я Вас до предло- ження завчасу своїх побажань і пропозицій. Щоб помогти вам орієнтуватися в предметах, про які могла бути мова на Соборі, заохочував і радив я докладно перестудіювати рішення наших провін. Синодів: Замойського з 1720 р. і Львівського 1891 р., які перейшли майже усі ділянки хрис- тиянського життя і душпастирської праці Духовенства — через що свої