Мартирологія Українських Церков Т. 2

одовж довгих нераз годин кожної днини, неможливість уживати наших архівів і бібліотек, отже брак найпотріб- ніших наукових книжок, а до того потрясаючі та в най- вищому ступені болючі відомості, то треба уважати це незвичайною ласкою Всевишнього, що ми довершили того важного для життя Єпархії і для нашої праці, для народу Діла. Праці Собору йшли поволі вперед, викликуючи нераз довгі дискусії. Багато питань, в яких, здавалося, гадки Всеч. Духовенства можуть бути поділені, після дискусії відкладали ми невирішеними на будуче. Ми держалися системи, не досить ще випробованої. Усі священики А. Єпархії були запрошені на кожну сесію Собору; кожний був обов’язаний бодай раз в році брати участь в нарадах Собору. Все те було причиною, що і декретів Собору і вирішених правил менше було, ніж хто міг би надіятися після таких довгих праць. Але коли, Отці, приглянетеся ближче порушеним питанням і вирішеним правилам, то маю надію, не будете уважати час, вложений 228 в соборові праці, за страчений. З цих 31 декретів і багатьох правил не одно порушує важні питання і мусить бути за- числене до важних кроків наперед в житті і душпастирській праці Духовенства. І можемо похвалитися, що все, що одобрене Собором, є виявом однодушної волі та одно- душного рішення цілого Всеч. Духовенства. Коли та одно- душність не була виразна, коли заходили сумніви щодо практичности якогось правила, тоді відкладали ми його заєдно на другий Собор, щоб не накидати обов’язків, що їх загально не визнано конечними. Коли одначе з увагою приглянетеся, Всеч. Отці, довершеному ділу, то й побачите, що правила нашого Собору не є такі теоретичні, щоб не мали важного значення у практиці душпастирської праці та важнішого ще значення для священичого життя і свя- щеничих чеснот. Можна, а думаю, що й треба тут роз- різнити поміж зовнішньою практичністю, себто практич- ністю духового життя і чеснот. Через цілий рік старалися ми шукати пердусім Божого царства і Божої правди, щоб рішення того А. Єп. Собору були по змозі ділом покаяння і ділом любови Божої. Ми вправді наміряли обробити всесторонно усі сторони християнського життя, всі Божі заповіді, всі Таїнства і все, що може мати зв’язь зі свяще- ничим життям і душпастирською працею. Але при такій всеобіймаючій програмі дбали ми передусім про те, щоб з якнайбільшим, по змозі, рельєфом виявилася засада того, що я назвав би теоцентризмом. І може і без нашої волі рішення А. Єп. Собору з 1940 р. так закінчені, що ту гадку яскраво висказують. Слова «теоцентризм» ми ніде не ужи- вали. Ціла християнська наука і усяке церк. законодавство мусить бути в якомусь загально-християнському значенні теоцентричне, себто мусить Бога уважати найвищою метою й осередком всього того, про що може бути мова в хрис- тиянстві. Але можна про теоцентризм говорити і в іншому, стислішому значенні, так, як й у христ. житті можна про Бога, Його права, Його справу і Його славу так на пер- шому місці пам’ятати, щоб про все проче