Мартирологія Українських Церков Т. 2

практичному приміненні засади соборовости співпраці Духовенства з Єпископом. Про ту засаду, бодай в теорії, дуже дбають східні Церкви, та вона й в самому ділі преважна для церковного життя, а примінення її саме в законі, що приписує відбувати єпар- хіальні собори. У великих єпархіях, на жаль, примінення того закону таке, що мало відповідає думці соборности і добрим її сторонам. При скликанні Собору оправдувався я, здається, з того, що від 1905 р. не здобувся на скликання ні одного Єпархіяльного Собору. Перешкодами цього були труднощі, що їх принесла світова війна і все, що опісля неї наступило. Але мушу признати, до того мого, сміло скажу, занедбання, в великій часті причинилася й та думка, що Єпарх. Собор, відбутий так, як приписує кодекс латинсь- кого права, в такій Єпархії, як наша, небагато приносить хісна. Коли учать в Соборі беруть тільки Отці Декани і по одному делегатові з кожного Деканату, і коли соборові декрети приготовується наперед в комісіях, то ті декрети завсіди роблять враження, що вони накинені, а загал Ду- ховенства не бере майже ніякої участи в торжественних засіданнях Собору. Може через те й рішення нашого про- вінціонального Собору з 1891 р. не має того значення, що його могли б мати почасті знаменито ними зкодифіковані принципи душпастирської праці. Уважаю це дуже великим Божим даром, що я знайшов, або скажу ліпше, що усі ми разом знайшли практичну і корисну форму. Коли всі священики, запрошені, коли кож- ний з них має право бути приявним, може промовляти, ставляти внесення, боронити своїх внесків, чи своєї думки, тоді, мусить загал Духовенства знаходити в соборових сесіях більше, ніж тоді, коли в них бере участь тільки через вибраного делегата. Можна й надіятися, що при урегулюванні такої системи, буде з кожним днем рости і скріплятися наша солідарність та спільність в праці. 231 Тим то можемо мати оправдану надію в Бозі, що ціле діло А. Єп. Собору з 1940 р. буде Всевишнім прийняте, як діло покаяння цілого Духовенства, і то покаяння зверше- ного, яке опирається на Божій любові. Маємо теж й надію, що Всевишній поблагословить і саму гадку Собору і наші рішення, і дасть, що зерно, кинене в рілю душпастирської праці Духовенства, видасть обильні овочі. Коли кожний з нас, у своїй праці над собою і над вірними, приміниться у кожній подробиці до принципу безоглядного першенства Божої справи і того святого тео- центризму, що є любов’ю Бога Всевишнього в Тройці єдиного, тоді праця наша буде приносити обильні овочі і рішення нашого Собору, хоч вони є більше практичні тою внутрішньою практичністю любови Божої, ніж зовнішньою практичністю пастирського благорозум’я; вони матимуть важне значення і в нашому житті і в нашій праці. Бо ніщо не може мати більшого значення в житті священика, як те, що його поправляє і підносить його життя молитви. Намірені соборові рішення і приготовані, та досі не використані матеріали лишаються матеріалом будучого А. Єп. Собору в 1941 р. За все,