Мартирологія Українських Церков Т. 2

а» (Йо. 17, 3), і щоб Він дав вам «Утішителя, який буде з вами по віки, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде в вас» (Йо. 14, 16-17). Разом з цією молитвою, прощаючися зо світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша 21 свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт! «...Щоб ви не зневірилися...» (Йо. 16, 1) і «Хай не три- вожиться серце ваше. Віруйте в Бога!..»(Йо. 14, 1). І основне заповітую вам: «Щоб ви любили один од- ного...» (Йо. 15, 12, 17) любов’ю, над яку більшої немає, що й готова життя своє віддати за друзів своїх... (пор. Йо. 15, 13). * * * Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таїнственним Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської христи- янської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними і матеріальними скарбами вселюдського значення, визначували мій життєвий трудолюбивий шлях, моє думання і мою працю, на волі і в неволі. Впродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа! Насамперед, в юних роках, був я добровільним Його в’язнем! Бо народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоковіруючій родині. Вона передала мені і защепила в мені віру в Христа і любов до Нього! Тому, сьогодні, здоганяючи їх у потой- бічному світі, «ідіже ність болізні, ні печалі, по жизнь без- конечная», з синівською вдячністю молюся за них! Батьки, християнська родина — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому запо- вітую вам: Збережіть, а де її розхитано, оновіть в Україн- ському народі справжню християнську родину як невга- саюче вогнище життя і здоров’я Церкви і Народу! Добровільним в’язнем Христа був я і тоді, коли любов до Нього штовхнула мене на шлях здобувати знання і посвятитися науковій праці. Божому Промислові я вдячний за те, що запалив у мені цю іскру вже в моєму дитинстві, а старшому братові, Романові, за те, що став знаряддям цього Промислу, бо він навчав мене, п’ятилітнього хлопця, і завдяки цьому, ще заки почав я шкільне навчання, вмів я вже читати і писати, а рідна Школа розпалила цю іскру любови до науки. З любови до науки залишався я і далі 22 добровільним в’язнем Христа, коли, відчувши покликання до духовного стану, рішився служити Христові. Християнська Родина і Рідна Українська Школа — це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь! Отож, заповітую вам: Відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого Українського народу! В покликанні — служити Христові в духовному стані — виразно бачу Божу руку. Відчувши в ньому Господній Голос і підтримуванний Господньою десницею, радів я, що міг, упродовж кількох десятків найкращих років життя, працювати як добровільний в’язень Христа, бувши Його служителем, як науковец