Мартирологія Українських Церков Т. 2

хідні Церкви» (з 23 грудня 1945 року). «Бо хто ж не знає, — писав Папа, — що патріярх Олексій, недавно вибраний нез’єди- неними єпископами Росії, в посланні, зверненому до Української Церкви, — що немало причинилося до започаткування цього рода переслідування, — явно захвалював і проповідував відступ- ництво від Католицької Церкви». Незабаром опісля масово поширювано це послання москов- ського патріярха в Західній Україні, а резиденцію львівських митрополитів-архиєпископів окупував єпископ Російської Право- 240 славної Церкви Макарій, висланник московського патріярха Олек- сія, з титулом єпископа Львівського і Тернопільського. В обороні ієрархії Української Католицької Церкви виступили окремим листом 1 липня 1945 року понад триста священиків, прохаючи уряд СРСР, щоб «звільнив наш єпископат з Митропо- литом на чолі», а водночас вони осудили діяльність «Ініціятивної групи»... Це був героїчний крок священиків, які були свідомі, що, підписуючи згаданий лист, наражаються на репресії. Для ліквідації Української Католицької Церкви і завершення діла відступництва влада СРСР й московська патріярхія послу- жи лись так званою «Ініціятивною групою по возз’єднанню Греко- католицької Церкви з Російською Православною Церквою», яку очолювали о. д-р Г. Костельник, о. д-р М. Мельник і о. А. Пельвецький з трьох наших галицьких єпархій. Ця група, наскрізь самозванча, листом з 28 травня 1945 року звернулася до Ради Народніх Міністрів УРСР з проханням затвердити її на те, щоб перетворити Українську Католицьку Церкву на Православну, «бо наша Церква опинилася, — писали ініціатори тієї групи, — в стані безвластя та дезорганізації...» Три тижні опісля, 18 червня 1945 р., наспів лист-відповідь більшовицького уряду, підписаний П. Ходченком — уповноваженим Ради в справах Руської Право- славної Церкви при РНК УРСР, що в дійсності був указом- декретом про ліквідацію Української Католицької Церкви. Він відбирав їй право існування і зводив її до нелегальної, заборо- неної в СРСР установи. Пізніший так званий «Львівський собор» (8-10 березня 1946 року) заявляв про самоліквідацію Унії — це обман і насилля над людською совістю. Це беззаконня і насилля осудив Синод єпископів Української Католицької Церкви в Римі (28. XI. — 2. XII. 1980), що його скликав Блаженніший Патріярх Йосиф і був його головою, п.н. «Торжественне заперечення канонічности так званого Львівського собору 1946 року». УВ’ЯЗНЕННЯ ПЕРЕМИСЬКИХ ЄПИСКОПІВ У квітні 1945 року атеїстичний більшовицький терор не злік- відував нашої найстаршої перемиської єпархії, владичий престіл якої опинився в границях нової Польської республіки. Щойно 21 вересня 1945 року заарештовано перемиського єпископа Йосафата Коциловського, а разом з ним пароха перемиського катедраль- ного собору — отця митрата Василя Гриника. Вони обидва були ув’язнені п’ять місяців у польській тюрмі в Ряшеві, а 18 січня 1946 року польська комуністична влада передала їх у руки ра- дянської поліції в Мо