Мартирологія Українських Церков Т. 2

249 ще який час до о. Костельника. Але перечислились. НКДБ скоро кінчало вже справу. На більше поїздок не давало перепустки і не погоджувалось на дальше відволікання підпису. Скоро по повороті такого священика зі Львова його взивано на НКДБ і жадано підпису без всяких ви- крутів. І тут під страхом нагана (більший револьвер) ло- мано опір священика; другі годились підписати жадану заяву вже під дверми тих келій, до яких, залежно від тяжкости опору, додавано й інші тортури, як, напр., тяжкі побої, ставлення священика-в’язня на вузькій дощинці, по- ложеній над басейном води холодної. Басейн занимав цілу долівку келії так, що не було де поставити ноги поза цею вузенькою дощиною. Коли в’язень здрімав на хвилиночку, тратив рівновагу і падав у холодну воду. Або ставлено в’язня під суфіт у вузькій холодній комірці донага розі- браного, а на голову його все в те саме місце капала що- кілька-хвилин зимна, як лід, вода. Або пускано нагло в’яз- неві в очі сильне, тисячсвічкове електричне світло. Коли остаточно виснажений до крайности священик згодився дати свій підпис, то його звільняли. Бували випадки, що з плачем підписували, а сльози падали і розпускали чорнило підпису. Часто священик, підписуючи, заявляв, що підцисує тільки змушений, а нічого з кат. віри не заперечує. Зло- вивши такий підпис, урядовці НКДБ глумились над жер- твою свого насильства, котрого, як пацюка, перегнали з одної віри у другу. Деякі священики не тільки словами, але й на письмі, при свому підписі на заяві, додавали застереження щодо ненарушенности своєї катол. віри. Але і такі заяви при- нимав о. Костельник, говорячи «Давай, аби до рахунку було». За одного священика підписала його жена, а він вдавав, що нічого не знає. У Брідщині багато священиків, відказавшихся підписати, під грозою ув’язнення втікло до УПА. У Тернопільщині ся організація була сильно пере- тереблена більшовиками і так ослаблена, що не могла дати ніякого захисту священикам, переслідуваним за ка- толицизм. Але і там більшовики числились з УПА і її ворожим наставленням до «возсоєдиненія». Священикам, що підписались на підчинення «Ініц. групі», наказувало НКДБ наразі не робити ніяких змін в обряді, а в парафіях, 250 де є члени УПА, поминати навіть дальше при богослужінні ім’я Папи. На місце вивезених, ув’язнених за кат. віру, або втікших та укриваючихся священиків, назначувано на-скорі викроп- лених прислужників НКДБ. У Чорткові, по утечі гр.-кат. священиків і Василіян, в новоприсланім священику (не- з’єдиненім?) пізнано бувшого енкаведиста. До якоїсь такої опорожненої парохії наслано священика, таки галичанина, якогось ремісника з недалекого села, що перебув якийсь там короткий курс і запродався більшовикам. Парафіяни, не маючи довший вже час священика і не видячи ніякої зміни в богослужінні, прийняли його. Але не довго загрів там місця. Якась дівчина, тамошня парохіянка, що спів- працювала з УПА, пішла до нього до сповіді. На сповіді призналась до сп