Мартирологія Українських Церков Т. 2

Серед перепрошувань уводив священика на собор, де він був німим статистом і свідком небувалого насилля та неправди. Вірні уважають навіть підписавшихся священиків за ка- толицьких, бо ті священики не говорять нічого про право- слав’є. А що підпис дали, то назовні, нещиро, в душі лишились такими як були. Підпис, вимушений тяжким те- рором, уважає нарід за небувший, а заяву за свисток без всякого значіння. Нарід, значить парафіяни, часто самі на- мовляли свого пароха до підпису, щоб міг дальше ли- шитись між ними, щоб не надали православного. А де 252 такого надали, там нарід на богослужіння мало ходить, про око, а до св. Тайн не приступає. Більшовики вірних до церков не наганяють. Ходить хто до церкви, то добре, а як не ходить, то далеко ліпше. Архів УКУ, Рим. о. Василь Гриник, Церква у рідному краю і в Польщі. Польща, 18 березня 1948 р., машинопис, копія оригіналу, стор. 2-11,26. 253 СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦЯ ПРО Т. ЗВ. «ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР» Обширніший опис перебігу « Львівського собору» зробив Ю. Ґерич на підставі свідчень учасника. Докладніших даних про цього учасника не подано до загального відома. Після відповідної підготовки в пресі (стаття: «З хрестом чи з мечем?»), арештовано 11 квітня 1945 р. усіх греко- католицьких галицьких єпископів з Митрополитом Йоси- фом включно. Свій плян на загладу Греко-католицької Цер- кви, випрацьований ще за часів першої окупації й не ре- алізований тоді за браком часу, більшовики, певні перемоги на фронтах, рішили перевести за всяку ціну. Два дні після появи згаданої статті наступив арешт цілого єпископату та близько сотні визначних священиків. В тому арештовано майже всіх каноніків архикатедри св. Юра. Був арештова- ний теж і отець Костельних. Акція прийшла так нагло, в тому часі неочікувано, і в такому розмірі, що вона (ця акція) перейшла сподівання навіть найбільших песимістів. В наступних днях арешти продовжувались. Приблизно через тиждень, на превелике здивування (і, розуміється, теж радість) усіх, появився з в’язниці о. Кос- тельних. Яке ж було розчарування, коли цей знак, був не знаком надії й потіхи, а гробокопательним знаком для нашої Церкви. Вистачило лиш тих пару днів, щоб з Кос- тельника — неустрашимого проповідника часів першої й початку другої окупації — зробити страшливий інструмент для нищівного пляну. Як це звичайно в такій ситуації буває, в перших днях після його звільнення ходили різні поголоски. Одна з них була правдива. 254 Історія з Ініціятивною групою в загальному відома. її «місія» тривала майже цілий рік. Треба було рік часу, рік постраху й терору, рік безнастанних арештів і допитів (хто їх не знає!), залякувань й обіцянок, приговорювань до сер- ця й розуму на те, щоб тій потворній діяльності заложити на голову корону. Нею власне й був цей нещасний т. зв. «возсоєдінітельний собор». Було б тут безцільним зупинятись над його канонічною вартістю. Діло це настільки евідентне, що така потреба відпадає. Цікаве, однак,