Мартирологія Українських Церков Т. 2

буде побачити як ціла ця «цере- монія» відбулась. Отож в лютому 1946 р. всі приготування до «собору» були ніби закінчені. Ще то тут, то там борсався якийсь на- мічений делегат і з нього вимотували останні жили, щоб його зробити відповідно приготованим, щоб його «право- слав’я» будо утверджене. Делегатів назначував райком пар- тії, звичайно, після відповідної препарації. Кожний делегат одержав квиток на проїзд залізницею до Львова й назад у «м’яких вагонах». Місця були резервовані й дбайливо бе- режені. На місці, у Львові, відпущено делегатам на ввесь час тривання «собору» готель Брістоль. Вхід до готелю було замкнено для всіх, що не мали ніякого діла з працями «собору». Таке більшовицьке «конклаве». Для делегатів оголошено точні вказівки щодо їхньої поведінки, заборо- нено приймати відвідини. Рідня якогось священика-деле- ґата могла його вправді відвідати, але розмова відбувалась в приявності свідка й тривала лиш декілька мінут. Заборо- нено було теж отцям-делеґатам виходити кудинебудь з готелю, їхній маршрут був визначений заздалегідь: з го- телю Брістоль до катедри св. Юра й назад. Ці всі об- меження і «засоби безпеки», — трумачилося делегатам, — були на те, щоб охоронити їх від «ворожої пропаганди й можливого нападу на їхні імунні особи». Удержання в готелі, вибагливі обіди і напитки (вина, лікери і т. п.) — все те було безплатне. Кошти поносила держава! За офіційними підрахунками делегатів було 216, на- справді ж їх було значно менше, приблизно 140. В пізніших повідомленнях, вже по «соборі», подавано між делегатами навіть таких священиків, які вже кілька місяців перед «со- бором» були небіщиками. Деякі, що попали в список деле- гатів, під час «собору» сиділи у в’язниці. 255 На першому зібранні головував Костельник. Воно було власне й найважнішим з цілої програми «собору». Зібравшись в церкві, делегати не говорили між собою. Малося якесь дике й несамовите враження. Не було це враження «великої історичної хвилі», про що стільки го- ворилося в доповідях, привітах, актах. Це було враження якогось небувалого похорону. Призвання помочі св. Духа («Царю Небесний» для отців «собору», прозвучало незви- чайно, воно звучало радше як «со святими упокой». Вкінці, по хвилинній тиші, піднісся предсідник «собору» о. Кос- тельник. Його рухи повільні, повільніші як звичайно, го- лова спущена вниз, потім піднята, очі вперті в даль і сумні. Він ще не зачав говорити. Йому якось тяжко здобу- тися на слово... А потім, повівши кругом очима по зібраних, підняв клапоть паперу зі стола. Правильно чи ні — невідомо, а отці-делеґати відчули чомусь у цій поведінці Костельника глибокий докір на їхню адресу: «Чого — мовляв — при- йшли?» Про те теж під час і після «собору» [вони]між собою тихцем говорили. Можливо, що це була внутрішня душевна боротьба, тяжкий докір собі й зібраним, але все це прийшло за-пізно. Піднявши цей кусок паперу, Костельник, непевним голосом почав читати. У ньому стояло приблизно те саме