Мартирологія Українських Церков Т. 2

, що за весь час акції Ініціативної групи писалося у пресі. Укра- їнський народ, мовляв, завжди був проти унії, він завжди спрагнено очікував тої хвилі, коли зможе поєднатися зі своєю «матірною церквою». «Унія, — стояло дальше, — розбила український народ надвоє, вона не принесла нам ніякої користи, навпаки, створила ґрунт для взаємного ворогування на протязі чотирьох віків». Тому — продов- жував дальше читати — висловлюючи волю народу, став- лю перед зібраними духовниками пропозицію уневажнити рішення Берестейського собору, та схвалити прилучення Греко-католицької Церкви до її матірного кореня — Росій- ської Православної Церкви». Пропозицію треба було проголосувати. Отці-делегати сиділи непорушно. Мабуть кожний думав, що піднявши руку, поповнює насильство над своєю совістю, стягає на себе проклін своїх вірних і своєї Церкви. Але, поволі, за- чали руки підноситися. їх піднялось трохи поза сто. Цього вистачало. Тих сто рук відголосувало долю всієї Церкви, 256 послужило за вияв волі трьох тисяч п’ятсот священиків і п’яти мільйонів вірних. Про ієрархію нашу, єдино управ- нену рішати у справах Церкви, не впало ні слова, Отець Костельник механічно, безбарвним голосом про- голосив, що резолюція прийнята і представив «соборові» «нововисвяченого єпископа» о. Антонія Пельвецького, на- ступного промовця. Пельвецький теж читав свою доповідь. Форма, стиль, мова — ті самі, що і в попередній, лиш більше «щетиняста», лайлива, обманна й непристойна. Ма- лося враження, що доповіді ніхто не слухає, що кожний радий чимскоріше звідсіля видістатися. Тож легше віді- тхнули, як вона скінчилася. Після промов схвалено привітальні резолюції для дер- жавних церковних властей. Першим дякувано за визво- лення й оборону від фашизму, другим (Московському па- тріархові) за «прийняття до матірного церковного кореня». Ще кілька голосів — не дискусії — а приготованих наперед гимнів на честь «возсоєдінєнія», фантастичних об- разів прийдешнього — і ділова програма першого засі- дання закінчена. На привіти й мови делегатів від Право- славної Церкви (свящ. Ружицький) ніхто не реагував. На закінчення першого дня «собору» відбулося ще дві події. Перша, це зняття «анатеми», киненої на «відступ- ників-уніятів» на Берестейському соборі. Цього акту «знят- тя анатеми» довершив львівський православний Архиєпи- скоп Макарій (Оксюк), покладаючи руки на голови деле- гатів. Друга подія — неочікувана: панахида за спокій душі «отця Андрея графа Шептицького». Блаженний Митропо- лит ніби за те, казалося, достоївся уваги «собору», бо був «першим з митрополитів, що схильний був об’єднати обі Церкви». Для якого з’єднання працював Митрополит — про те не згадано. Наступного дня, відбулась архирейська Служба Божа. Служив Иоан (москаль по походженні, Іван Александро- вич Соколов) «митрополит київський і галицький». В своїй короткій промові, по-російськи виголошеній, (української мови він не знає, дарма, що «київський і галицький митро- по