Мартирологія Українських Церков Т. 2

забирання т. зв. поуніятських церков), нашу галицьку уніатську Церкву дер- жала в стані перманентного оскарження, а поза межами Галичини, з благословення Риму, творила нову уніатську Церкву, піддану безпосередньо польським єпископам. Доходило до дивоглядних випадків. Митрополит Ан- дрей Шептицький явно в часописах протестував проти за- брання т. зв. поуніятських церков, а, кінець-кінцем, пара Пій XI продав ті церкви польському урядові за 2.000.000 злотих. Наша галицька Церква стала безнадійна, без можли- вості руху й росту, наче зв’язана ланцюгами. Латинізатори проповідували, що наша Церква має рости в напрямі щораз більшої латинізації та ненависти до Православної Церкви. А ті з нас, що приходили до православної свідомості, саме завдяки тим різним надужиттям унії, боліли в серці, реві- зували уніатські погляди, в яких їх виховано, і ждали но- вого «потрясення світу», бо тільки воно могло нас виря- тувати від загибелі, яка йшла на нашу Церкву й на наш народ під шовіністичною Польщею. Війна гітлерівської Німеччини проти СРСР незабаром виявилась як війна для винищення всіх слов’ян. Для не- вправного ока могло здаватися, ніби німці лишали в спокої і Греко-католицьку і Православну Церкву. Але вправне око добачало, що німці вже заздалегідь підготовляли загибіль для наших Церков, бо вивели наверх усякі секти (ті, що є німецького походження), не дозволяли на дискусію в часо- 266 писах про возз’єднання Греко-католицької і Православної Церков; у Східній Україні не дозволяли Православній Цер- кві консолідуватись, а доцільно розбивали її на свої адмі- ністративні округи, щоб так підчинити єпископів владі на- чальників поодиноких округ. Отже, старе «сітсіе еі ітрега» було в повному ході. Нам ставало щораз ясніше, що, в разі німецької перемоги в війні, і наш народ і Церква були б засуджені на загибель. Але куди було нам звертатися з надією? Не станемо того затаювати, бо воно загально відоме, що наш народ у Галичині, від XIV сторіччя зв’язаний з ходом життєвих умов і рухів Західної Европи, просяк іде- ями, які виступали на західньо-европейському поприщі, бо, зрештою, він і не міг інакше протиставитись польській агресії, яка йшла на нас під прапором вибуялого націо- налізму. З другого боку, ми від серця, у мріях «шоіи ргоргіо» не могли надіятись на СРСР, бо жахались революційного атеїзму, були зовсім чужі для соціялізму і ще не мали довір’я до розв’язки національного питання в СРСР, якої правильність наглядно виявило переможне ведення війни з боку СРСР, бо радянські народи ніяк не могли б почу- ватись як одна цілість, як один радянський народ, і по- класти такі, подиву гідні, жертви за свою Вітчизну, якби були незадоволені розв’язкою національного питання. Признаємося щиро, що ми під кінець німецької окупації вже мали тільки один страх, а не мали ніякої надії. Та ми помилялися в оцінці радянської дійсності й історичної місії СРСР. Під керівництвом Генералісимуса, незрівняного Сталіна, доблесн