Мартирологія Українських Церков Т. 2

вого апарату, який проводив би цілим походом — величезним, як на той час у Львові. Слуга Божий Андрей помер 1 листопада 1944 р., а вже 11 квітня 1945 р. наступила хвиля арештів. Не припускав я нічого, хоч уже були познаки великого неспокою і підо- зріння; тут і там появлялися нагло, щоб підслухати і під- глянути, що в нас діється. Пригадую собі дуже добре, як того вечора вийшов я на балькон подивитися на плянету Марса, що був тоді найближче до землі і найясніше світив. Нагло приїхало кільканадцять самоходів, повних війська. Заарештували мене, а водночас і інших єпископів та деяких священиків. Почалося ще нескінчене й досі страждання і переслідування. Нині про це може й не говориться, але вже третього дня предкладали мені митрополію Київську, якщо я відречуся папи. Тоді почалося гоніння. Найважча тюрма в совєтах була саме київська. Щоб видержати її — треба було великої ласки Божої, бо фізичної сили не було. Відтак, як самі знаєте, прийшли суди і засуди, прийшло переслідування, нові арешти священиків і вірних. Кінець-кінцем заверши- лось воно засланням на Сибір, Полярію, Мордовію і Да- лекий Схід. Отак то в загальних словах собі пригадую. Та хто то припускав, що нині вони стануть подіями і сло- вами... немилими, щоб не «дразнити» тих, що дальше переслі- дують нашу Церкву?! Та не зважаючи на все, нинішня Служба Божа, яку відправляємо у тридцяту річницю гоненя і переслідування нашої Церкви, є водночас і великою подякою Господу Богу за геройські мученицькі страждання наших вірних, на- ших священиків і наших єпископів, з яких усі по нинішній день упокоїлися в Бозі — будь-то в тюрмі, будь-то на так званій «волі», не маюни жодної свободи. Нехай буде ни- нішня хвилина, нинішня Служба Божа подякою, що Гос- подь дав нам силу і ласку — ідучи слідами попередніх переслідувань, терпінь і страждань за часів татарського ли- 280 холіття, опісля на Холмщині та на Заході за царських часів — продовжувати той мученицький шлях, ісповідни- цьку путь, на яку ступила наша Церква во главі зо Слугою Божим Андреєм. Дай Боже, щоб навіть і ті, які крадьки нині відправляють богослужіння і ті, що дальше арешто- вані, коли їх приловлять, що вони потайки правлять св. Літургію для своїх вірних — почули силу віри і підйом духа. Нинішній стан свідчить, що, не зважаючи на те, що з-зовні нас рекламується за Православну Церкву, все таки католицький дух іще живе. Згадуючи нині ті терпіння, дя- кумо так само Слузі Божому папі Пієві XII, який 23 грудня 1945 р. видав енцикліку «Орієнталєс омнес», в якій звернув увагу всього світу — і католицького і некатолицького на ті великі терпіння нашої Церкви і нашого народу. Тому, підносячи свої очі до Господа Бога і, здвигаючи руки вгору у благодарственній молитві, покірно просім Бога, щоб скоротив час проби, щоб ті переслідування за- кінчилися гідно для нас і по-геройськи та щоб ми видер- жали у вірності Богові через вірність Апостольському пре- столові, св. Петрові і його наслідникам,