Мартирологія Українських Церков Т. 2

як ми впродовж століть і тисячоліть це засвідчили, амінь. 13 квітня 1975 р. Б. +Йосиф Опубл.: Твори Патріярха і Кардинала Иосифа, Том XIII. Рим, 1983, стор. 322-324. 281 ОСУДЖЕННЯ Т. ЗВ. «ЛЬВІВСЬКОГО СОБОРУ» З 1946 РОКУ Українські католицькі владики зібрані в Римі у грудні 1980 р. на йолі з Патріярхом і Кардиналом Йосифом осудили т.зв. « Львівський собор » з 1946 р., який насильно зліквідував Україн- ську Католицьку Церкву і підпорядкував іі Російській Право- славній Церкві. Божественний Спаситель оснував свою Церкву, як одну, святу, соборну й апостольську. Наші предки прийняли християнську віру за св. Володимира, як Церква ще не була роз’єднана, себто, коли вона була під одним звергнім проводом Христового Намісника, Папи Римського. В тій католицькій єдності була й осталась Церква в Західній Україні аж до наших часів, маючи свого митрополита і своїх єпископів, як наслідників апостолів, що злучені з особою Вселенського Архиєрея правлять і пасуть довірене їм стадо. Про цю католицьку єдність дуже дбала Українська Церква, а на зібранні своїх єпископів у Бересті 1596 року рішила відновити і скріпити свою зв’язь з Римським Апо- стольським Престолом та вважала те святе об’єднання за- вершеним, бо ж упродовж короткого часу усі українські єпископи й єпархії широкої Київської Митрополії до нього прилучилися. Львівський збір, що безправно назвав себе «собором», що його насильно накинула безбожна світська влада в 1946 році, не міг бути і не був ніяким правним собором нашої Церкви, бо жоден з єпископів Української Церкви не брав у ньому участи, а присутність деяких священиків і мирян не вистачає для законности і правосильности прав- 282 дивого «собору», тим більше, що участь тих нечисленних була вислідом чистого насилля. Вселенський Архиєрей Папа Пій XII нап’ятнував цей незаконний акт у своїй енцикліці «Орієнталес омнес» з 23 грудня 1945 року, в якій вказав навіть на імена головних виновників нищення Церкви на Україні. Потім ще раз Святіший Отець Папа Пій XII станув в обороні нашої страдальної Церкви, а саме торжественною декларацією з 15 грудня 1952 року, та ось недавно Папа Іван Павло II, заявами з 19 березня 1979 року і 5 лютого 1980 року, дав до відома цілому світові, що Українська Католицька Цер- ква існує і живе. Апостольський Престол, отже, неодно- кратно ствердив неканонічність і неважність т. зв. «Львівсь- кого собору» з 1946 року та нап’ятнував цей історичний обман. Ми українські єпископи, зібрані кругом Блаженнішого нашого Отця і Глави, Патріарха Йосифа, Архиєпископа Львівського, Митрополита Києво-Галицького та його май- бутнього наслідника, Архиєпископа-Коадютора Миросла- ва, зібрані з благословенням Святішого Архиєрея Папи Івана Павла II, цим заявляємо всім членам духовенства, чернецтва й усім нашим вірним в Україні і на поселеннях по цілому світі, що собору чи синоду нашої Церкви, на якому наша Церква зривала б свій святий зв’язок з Апо- стольським Римським Престо