Мартирологія Українських Церков Т. 2

и святко- ва академія. Кілька годин перед початком академії при- йшов до єпископської палати в Ужгороді один вищий старшина радянської армії, щоб запросити Єпископа Тео- дора на цю урочистість, і сказав, що Єпископ обов’язково мусить привітати Червону армію та її вождя Сталіна. Від- разу й подиктував що Єпископ має говорити: має подя- кувати Червоній армії за визволення, заявитись за єдністю українського народу з російським, закликати молодь, щоб вступала до лав Червоної армії, та просити Сталіна, щоб сповнив віковічне прагнення українського населення Кар- патської України з’єднатися з народом Радянської України. Єпископ вимовлявся, що запізно його запрошено й він не має часу приготуватись до промови, але офіцер катего- рично заявив, що Єпископ мусить бути на академії та му- сить промовляти, а що має говорити, це вже йому сказано і нарешті підкреслив, що евентуальна відмова може мати тяжкі наслідки для всієї Г реко-католицької Церкви. Єпископ, порадившись із своїм найближчим оточенням, вибрався до театру на академію. З ложі просто вивели його на сцену й поставили у ряд, де вже стояли інші, що мали промовляти. Коли прийшла черга на Єпископа, він говорив коротко. Висловив подяку небесному Отцеві за те, що жах війни перейшов над нашою країною без більших жертв у людях, казав, що гуркіт гармат і вибухи бомб не викликали у нас страху, бо вони вістили, що визволення несуть нам вояки братнього народу, якого мову й звичаї знаємо з літератури, і під кінець висловив подяку Сталінові за гладкий хід війни на терені Закарпаття та побажав даль- ших успіхів і швидкого миру. Наступного дня місцевий часопис «Закарпатська Укра- їна» вмістив велику статтю про академію з 6-го листопада, де були опубліковані всі промови, виголошені на академії, але промову Єп. Теодора подано в зовсім зміненій формі так, що виходило, що Єпископ просив Сталіна приєднати Закарпаття до УРСР. Коли Єпископ запротестував проти такого перекручення, головний редактор того часопису відповів: «Ви не так говорили, але так мали говорити». Промову Єпископа опублікували опісля радянські часописи й московська «Правда». Після цього сумного досвіду Єпи- скоп замкнувся й рішив не брати участи в ніяких ака- 292 деміях чи зборах та не приймати ніяких журналістів, що в перших часах усіма способами старалися дістати від нього інтерв’ю. В Ужгороді виходили 3 українські часописи, в яких половина статтей була писана по-українськи, а половина по-московськи, а також 2 часописи в угорській мові. Фор- мувалися народні комітети, політруки укладали лісти пред- сідників і членів комітетів, використовували амбіції молоді, збуджували ненависть до чехів і почали вже явно говорити про формування самостійної Закарпатської України під протекторатом СРСР. Усе відбувалося так, що про який- небудь спротив небезпечно було й думати. На день 26 листопада скликано до Мукачева делегатів усіх народніх комітетів. Вони вибрали Народню Раду, що сталась тимчасовим урядом