Мартирологія Українських Церков Т. 2

Закарпатської України, і за- разом під багнетами були змушені підписати т. зв. «Мані- фест», у якому заявляється, що народ Закарпаття рішив зірвати всі зв’язки з чехо-словаками й відірватися від Че- хо-Словацької республіки, і тому просить батька Сталіна, щоб він прийняв народ Закарпаття до братерського союзу народів СРСР. Членами Народньої Ради вибрано самих комуністів і безрелігійних «православних». Урядовою мо- вою в канцеляріях Народньої Ради в Ужгороді була спо- чатку мова українська, але напливали нові урядовці з СРСР, автохтонів помалу усувано, і так у Народній Раді Закарпатської України урядовано невдовзі по-московськи, хоч Урядовий Вісник Народньої Ради виходив українською мовою. Першим і найважливішим завданням Народньої Ради було довести до «возз’єднання» Закарпаття з СРСР. Другим завданням було зліквідувати Греко-католицьку Церкву, як це пізніше виявилося. Виконанням одного й другого зав- дання керував полковник Тюльпанов, а виконавчими ор- ганами стали Народня Рада, комуністичні народні комітети і члени народньої міліції, вибирані з шумовиння міст і сіл. Про спосіб «демократичного» приготування до «возз’єд- нання», про його проведення та про «восхищення» народу з того приводу треба б написати осібну довжелезну статтю. Та тут займемося тільки церковними справами. Атаки проти Греко-католицької Церкви не зачались відразу, в перших днях радянської окупації. Вже більш як 293 10 літ у цілій країні панував релігійний мир, утихли всі давніші тертя і Греко-католицька Церква тішилася безсум- нівним авторитетом та мала великі впливи в народі. Пол- ковник Тюльпанов, володар життя і смерти на Закарпатті, сподівався, що вдасться йому використати Греко-католи- цьку Церкву у пропаганді ідеї «возз’єднання» Закарпаття з СРСР. Тим-то в перших днях окупації, крім звичайних грабунків по церквах та спалення церковних книг у Плос- кові, в Ужгороді-Цегельні, Радванці та кількох інших міс- цевостях, Греко-католицька Церква не зазнала більших шкод. Військовий комендант міста Ужгорода зложив навіть візиту у Єпископа Теодора та запевнив його, що радянська армія прихильно ставиться до Греко-католицької Церкви. Але створена полковником Тюльпановим Народня Рада і йому ж підпорядковані народні комітети та народні міліції швидко й недвозначно показали, які є заміри їхнього чер- воного творця. Уже в перших днях грудня 1944 р. до єпархіяльного правління в Ужгороді доходили вісті, що головно в око- лиці Хусту, в селах з переважаючою православною люд- ністю, місцеві комітети з активною допомогою червоно- армійців, а в пізніших місяцях з допомогою міліції, силою забирають греко-католицькі церкви та викидають греко- католицьких священиків з парафій. Така доля стрінула цер- кви в Нижніх Селищах, Липчі, Нанкові, Лисичеві, Вучкові й Шандорові. Силою перебрали церкви й заразом викинули священиків у Кошелеві, Кушницях, Крайникові, Новому Барові, в Тереблі й у Вульхівцях. Становище погіршилося, коли повернулась