Мартирологія Українських Церков Т. 2

та пенсійних фондів. Генерала Петрова це все дуже здивувало й коли він запитав полк. Тюльпанова, як міг він до таких ексцесів допустити, цей — досить збентежений — відповів, що Єпископ та його духовенство ще й дотепер не підписали «Маніфесту» про возз’єднання з СРСР, Греко-католицька Церква в минуло- му співпрацювала з мадярами, а тепер потай працює проти прилучення Закарпаття до СРСР. З того почались гарячі дебати. Преосвященний Теодор і два його священики доводили, що всі ті закиди найчастіше є вигадані, чи переборщені, а що радянська армія по тисячолітній мадярській неволі все 298 ж знайшла під Карпатами слов’янське населення, то це є заслуга виключно Греко-католицької Церкви, яка у своїх храмах і школах підтримувала народнього слов’янського духа. Єпископ згадав культурну й національну працю дав- ніших і новіших греко-католицьких священиків і показав, скільки їх сиділо по в’язницях давніше, а головно за останньої мадярської окупації. Генерал Мехліс заговорив про неприхильне ставлення Ватикану до СРСР і підкрес- лив, що неможливим і недопустимим є, щоб у СРСР існувала Церква, яка свою найвищу ієрархію має десь за кордоном, і тому для Греко-католицької Церкви нема ін- шого виходу, як піддатися під юрисдикцію московського патріярха. Ці дебати перервав генерал Петров заувагою на адресу генерала Мехліса, що це противиться духові Гре- ко-католицької Церкви, і не можна того від Єпископа ви- магати. А полковникові Тюльпанову він сказав, що оскіль- ки священики мали державну платню в минулому, то На- родив Рада також мусить їм давати платню й полковник Тюльпанов має подбати про те, як також постаратися, щоб сконфісковані добра були віддані назад єпархії. Єпархіяльні маєтки, дійсно, було віддано назад Єпи- скопові, але лише на кілька днів. Спеціальним декретом Народньої Ради їх дефінітивно («націоналізовано». Через якийсь час генерал Петров був переміщений кудиінде, і так державна платня для греко-католицьких священиків не бу- ла вже виасиґнована. А все ж ці відвідини цивільних та військових властей, як також і чимраз твердіші протицерковні декрети Народ- ньої Ради та постійні атаки преси на греко-католицький клир, ще більше утвердили Єпископа в переконанні, що більшовики вирішили безпощадно зліквідувати Греко-ка- толицьку Церкву, яка має опору тільки в Бозі, у свяще- никах і вірних. Погляд на незломність священиків, що вигнані з парафій працювали як фірмани, склепарі чи як дроворуби в лісах, але не заломлювалися, погляд на не- бувалий релігійний підйом по селах, на геройські подвиги, ба й мучеництво цілих соток простих сільських чоловіків та жінок — оце була одинока потіха Єпископа в понурій та пригнобливій дійсності. З провінції приходили все нові й нові реляції про насильства й Єпископ Теодор ходив до представників 299 Народньої Ради — до Ів. Туряниці, до Тюльпанова й Лінтура — протестував, доказував безправність таких на- сильницьких декретів і розпорядків, що противляться най-