Мартирологія Українських Церков Т. 2

основнішим засадам людської свободи, але всі ті протести, й переконування та просьби не мали й не могли мати ніякого успіху. Єпископ знав дуже добре, що це все нічого не поможе, але вважав своїм обов’язком протестувати й кричати, щоб вірні бачили, що церковна влада не кориться власть імущим. Священиків і вірних, що з плачем приходили до нього з провінції, Єпископ закликав до витривалости, до герой- ства, до пожертвування навіть і життя за віру. Щоб по- кріпити на дусі вірних своєї єпархії, Єпископ Теодор у половині березня 1945 вибрався із своїм секретарем на звичайному возі з Ужгороду аж до Хусту, де на Мар- марощині відвідав цілий ряд сіл від Драгова аж по Білки й Берегове. Усюди проповідав, усюди приймав депутації, всюди потішав і кріпив. Вірних охоплювало якесь дивне надхнення, одушевлення. Подорож Єпископа була тріюм- фальним походом і небувалою маніфестацією греко-като- ликів по містах і селах, проявом вірности переслідуваній Церкві та її найвищому голові Папі Римському. У кожній місцевості урочистість закінчувалася папським гимном і народ із сльозами в очах співав: «Боже, хрань Святого Отця, Христова Намісника!» Ця подорож Єпископа Тео- дора тривала цілий місяць, до половини квітня. Та вийшов новий декрет Народньої Ради, на підставі якого в тих місцевостях, де греко-католики не мають більше, як одну третину населення, ціле церковне майно разом із церквою має бути передане православним, а в тих місцевостях, де греко-католики творили більше, як одну третину, там греко-католицький церковний маєток мав розділитися пропорційно. До того уложено тенденцій- ну статистику, щоб так чим більше церков могли пере- брати. Це і вдавалось їм у тих селах, де було дуже мало греко-католицьких вірних. Але коли зачали проводити той новий декрет по таких більших селах, як Білки, Старий Давидків, Буштин, Великий Бичків, Тячів, Волівці, Негроть, Новоселиця — там греко-католицькі вірні просто тілом своїм боронять доступ до греко-католицьких церков, на них сиплеться каміння з боку православних, падуть удари 300 палиць і крісів військової підмоги, ллється кров, у порох падуть поранені, здіймається плач і крик, дзвони дзвонять на тривогу, на вантажних автах приїздить НКВС, відво- зить десятки заарештованих: просто образ «страшного су- ду»; а все ж таки греко-католики не здались і церкви своєї не відступили православним. Вістка про ці факти, особливо ж про події в Білках, стрілою перелетіла по всьому За- карпатті і ще більше кріпила греко-католиків. Бачачи такий неуспіх свого хитрунського декрету, упов- новажений у справах культу, комуніст і безвірок Лінтур наважився сам піти по селах агітувати. Під охороною міліції хотів збирати підписи про перехід на православ’я, але як тільки зачав промовляти до зібраного народу, його слова тратилися в бурі окликів: «Давайте хліба!», «Давайте лахів!», «Таку ви нам свободу принесли?!» Такі успіхи мусіли переконати Лінтура, що його агітування також нічого не поможе, і так