Мартирологія Українських Церков Т. 2

вів, Єпископ розсилав їх по селах, вони збирали харчові продукти, — віруючі складали їх із сльозами в очах, і так духовна семінарія поборола найтяжчі труднощі. Комуністи не могли стерпіти того, що Єпископ так з нічого потрапить удержати 40 богословів, і зачали нову атаку на духовну семінарію. Народня Рада вимагає від Єпископа показати декрет, яким Москва дала згоду на відкриття духовної семінарії. Та духовна семінарія існувала вже від століть і нового декрету не потребувала. Все ж компартія видає декрет, яким духовна семінарія закриває- ться, а будова інтернату переходить на власність держави. 302 Єпископ протестує аж у Москві, і Москва уневажнює декрет компартії Закарпаття про закриття духовної семі- нарії. Здавалося, що справа виграна. Та невдовзі більшо- вики насильно вломилися до будови інтернату, богословів вигнали й дім окупували. Вістки про виарештування греко-католицького єписко- пату в квітні 1945 та про насильне ліквідування Греко- католицької Церкви в Галичині сильним відгомоном від- бились по цілому Закарпатті. Місцева преса приносила просторі реферати про «розвал фашистської» греко-като- лицької Церкви в Галичині, й посипались нові напади на Греко-католицьке духовенство Закарпаття. Стало ясним, що така сама ліквідація чекає Церкву й на тому малому терені. Єпископ пильно стежив за подіями, що відбувались у Галичині, досвіди з переслідування «старшого брата» докладно аналізував і старався використати в дальшій боротьбі за волю Церкви. Про все тайно інформує своїх священиків, закликає до витривалости, жертвенности й геройства та перестерігає перед зрадою. І більшовики даремно шукали закарпатського Костельника, даремно шукали іншого «ініціатора». Багатьох священиків-целебсів кликали на НКВС спершу тільки отак поговорити, намов- ляти, зискати, обіцюючи єпископства, митрополії, відзна- чення, а коли це не помагало, арештовували і своїми ві- домими методами «зм’якшували» свої жертви (два з них щасливо дістались за кордон!), але всі до одного відпо- відали: «Вивезіть, розстріляйте, замучте, але я своєї Цер- кви не зраджу!» А так відповідають і прості віруючі по селах, яких по ночах возять на «допроси», цілими ночами вичерпують стоянням без руху лицем до стіни та тяжкими перехресними питаннями. Коли ж це все не помагало, зачали знову арештовувати священиків. Так арештовують о. о. Р. Кабація в Середньо- му, М. Мондія в Берегові, І. Поповича в Білках, Т. Скибу в Мідяниці, І. Міню в Чорному Ардові і знову Євг. Орту- тая в Ужгороді, крім того привозять заарештованих у Мадярщині ужгородських священиків — каноніка А. Іль- ницького та Ст. Фенцика, — роблять «монстр-процеси», на яких увесь клир зображають як банду найгірших розби- шак. Проте священики не «м’якнуть», і віруючі не відвер- таються від своїх священиків. Ба, що більше, до Єпископа 303 приходять депутації від православних громад і просять прийняти їх назад до Католицької Церкви. Священиків, що їх комуністи прогнали з параф