Мартирологія Українських Церков Т. 2

КВС, та про «добровільне возз’єднання» Греко- католицької Церкви з Церквою Православною під владою комуністичного Патріарха Олексія. Все ж Єпископ Ромжа не зневірився. Довгий час переклячав у каплиці, в молитвах віддався під опіку Матері Божої і тоді вибрався в това- ристві одного каноніка й свого секретаря до київського уповноваженого. Відвідини зачались дуже по-поліційному. Уповноваже- ний відрекомендувався (Вільговатий?), попросив усіх трьох сісти і тоді на спосіб НКВС зачав випитувати й значити собі — перше Єпископа, як називається, де й коли ро- дився, де студіював, де й яку працю виконував і т. д. Так само випитав і інших двох священиків. Після такого вступу уповноважений став перегортати стоси документів, що їх мав перед собою, й зачав витягати «гріхи» Католицької Церкви, Папи та інших католицьких ієрархів, говорив про співпрацю з фашистами, про вороже ставлення до Радян- ського Союзу, особливо ж підкреслював вороже ставлення покійного єпископа А. Стойки до комунізму, а при тому цитував різні витинки з єпархіяльних циркулярів, брошур та періодики. Єпископ Теодор відповів, що в цитованих уривках зовсім не видно ворожого ставлення до СРСР, тільки є там ідеологічний бій та полеміка з комуністични- ми часописами, що нападали на Церкву, а те все було 305 написане тоді, коли Закарпаття було частиною інших дер- жав, де такий спосіб полеміки був законом дозволений. Уповноважений розлютився. Старався всіма способами до- вести, що Греко-католицька Церква провинилася проти інтересів народу й тому тепер повинна каятися за свої гріхи, як це зробила Церква в Галичині. У відповідь на те Єпископ Ромжа спокійно розповів, як Церква через свої школи, підручники, книжки, брошури й часописи, видавані в народній мові, зберігала слов’янський дух народу тоді, коли Православної Церкви на Закарпатті ще взагалі не було. На потвердження своїх слів Єпископ покликався на серію статтей одного київського професора, що саме друкувалися в ужгородській газеті «Закарпатська Правда», де конста- тувалися ці заслуги Церкви на Закарпатті. (Чергового дня «Закарпатська Правда» перестала друкувати продовження тих статтей!). Уповноважений не сподівався таких смілих відповідей молодого Єпископа й не був приготований на такі конкретні докази: тратив лінію розмови, лагіднів і старався скінчити розмову. Закінчив її тим, що сказав, що після «возз’єднання» Греко-католицької Церкви в Галичині існування тієї Церкви на Закарпатті стає проблематичним, і тому для вияснення тієї справи радить він Єпископові вибратися з єпархіяльною делегацією до Києва, а ще краще до Москви. Єпископ відповів, що в таких важливих справах не може рядити сам, а мусить поговорити із своїми дорадниками. На цьому скінчилася тяжка розмова, що тривала дві й пів години. Перша спроба поставити Єпископа Теодора на коліна не вдалася. Все ж такі спроби «зм’якшити» Єпископа по- вторялися ще кілька разів, і Єпископ на такі розмови йшов завжди в товаристві одного пре