Мартирологія Українських Церков Т. 2

лата й свого секретаря. Тон таких розмов був то гостріший, то лагідніший, але під кінець київський уповноважений говорив уже ясно, що в Радянському Союзі Греко-католицька Церква не може існувати та що Єпископ, разом із своїм священством і вірними, повинен перейти на православ’я, бо коли того не зробить сам і добровільно, тоді до того дійде й так, і то вже іншими способами, але тоді для Єпископа вже не буде пощади. Відповідь Єпископа була коротка, але тим ясніша й відважніша: «Радше смерть і всі муки, як зрада Церкви». Єпископ був на смерть блідий, але спокійний, а його очі горіли святим вогнем ісповідника. 306 Одні з останніх відвідин у київського уповноваженого заповідались особливо небезпечними. Коли Єпископ, по- кликаний знову, прийшов у товаристві своїх двох найближ- чих священиків, уповноважений холодно й твердо сказав: «Я звал толька епіскопа». Коли Єпископ виправдувався, що це його найближчі співробітники, уповноважений ще раз суворо повторив: «Я звал толька епіскопа!» Тоді Єпи- скоп попросив обох священиків почекати на нього, а на розмову піде він сам. Ця зустріч, як казав Єпископ опісля, була найтяжча з усіх, але він увесь час відчував особливу близькість і опіку Матері Божої, і те додавало йому сили та відваги. Єпископові закинено, що він підбурює свяще- ників та вірних проти СРСР, у проповідях явно агітує проти комунізму, саботує радянські закони, бо не забо- роняє навчання релігії; священики, бачивши такий злий приклад свого єпископа, роблять те саме, а за ними йдуть і люди, як це виявилося при останніх виборах. Єпископ відповів, що аджеж компартія вибори виграла на 99 від- сотків, і майже не було таких, що були б голосували проти комуністичних кандидатів, отже який тут злий вплив єпис- копа чи священиків на своїх вірних і яке підбурювання проти радянської влади? Ті слова Єпископа вивели з рів- новаги київського уповноваженого, він зірвався з фотелю, зачав несамовито кричати, говорив до Єпископа, як до останнього фірмана і грозив йому, що тяжко відпокутує за свою впертість. Така «приємна» розмова тривала майже З години. Коли Єпископ вийшов від уповноваженого, то хоч видно було, що він докраю вичерпаний, все ж усміхнувся до своїх священиків, які на нього чекали, й виходячи на вулицю, сказав: «Предобрий Бог допоміг щасливо пере- бути ті тяжкі години й мабуть ми зискали знову трохи часу для існування св. Церкви». Відтоді самому Єпископові на якийсь час дали спокій, але переслідування Церкви тривало далі й могутніло. У червні 1946 зачався в Ужгороді «народній суд» проти «колаборантів». Був це суд над колишніми політичними діячами, як Андрій Бродій, Михайло Демко, І. Шпак, А. Грабар і інші. Суд відбувався прилюдно й виявилося, що комуністи і цей, чисто політичний, процес хочуть вико- ристати для боротьби проти Церкви. Головний прокурор Андрашко під керуванням свого московського колеги так 307 ставив питання, щоб з відповідей підсудних виходило, що Греко-католицька Церква н