Мартирологія Українських Церков Т. 2

а Закарпатті найтісніше співпра- цювала з цими провідниками «Автономного Земледільсько- го Союзу» та з різних тайних фондів фінансувала полі- тичні акції цієї партії, яка за першої Чехо-словацької рес- публіки, фактично, працювала для Мадярщини, а за ма- дярської окупації була спеціально фаворизована. На про- цесі «сконстатовано», що Греко-католицька єпархія на Закарпатті за допомогою Ватикану створила «Фонд обо- рони віри» і з того фонду фінансувала протинародню діяльність Автономного Земледільського Союзу... Місцеві газети не пощадили навіть таких чисто релігійних орга- нізацій, як Марійські Дружини, Товариство Серця Христо- вого й Апостольство Молитви: всі вони проголошені як резервуари для збирання фондів на протинародні акції цієї політичної партії. Греко-католицьку Церкву таврували як ворога народу й домагалися її ліквідації. Цікава була реакція народу на всі ці цькування проти Єпископа, священиків і Церкви. Єпископ Теодор у часі Зелених Свят вибрався на храм церкви до Севлюша та до Великих Кум’ят. На вістку, що там буде Єпископ, народ горнувся до тих місцевостей з найдальших околиць, при- ходив великими процесіями, мов на великі прощі, щоб побачити свого Владику й почути його слово в час такої скорботи. Коли була вістка, що на празник св. пророка Іллі Єпископ буде в Бороняві, де на той празник сходи- лось до монастирської церкви оо. Василівн яких 3-5 тисяч вірних, тепер прийшло їх коло 20.000. Із сльозами в очах, вислухавши проповідь Єпископа й покріплені його апо- стольськими батьківськими словами, ті тисячі підносять пальці вгору і присягають витривати у вірі батьків аж до смерти. На празник Успення Матері Божої щороку коло 20-25.000 людей приходило на Чернечу Гору біля Мукачева до монастиря оо. Василівн. Цього ж року прийшло їх понад 50.000, як ще ніколи дотепер. А коли зважити, що простенькі закарпатські побожні селяни вважають собі за гріх їхати на прощу фірою, автобусом чи потягом, отже ідуть пішки (така подорож триває й 2 дні у спеку й у пості), то [не важко] бачити, який підйом був у народі, коли аж такі великі маси горнулись туди, де мав бути Єпископ. Такі великі масові вияви віри не були до вподоби 308 більшовикам, і тому вони на місці проголосили, що мона- стир за ту прощу мусить зложити 20.000 карбованців по- датку. Коли один проповідник оповістив людям цей роз- порядок НКВС, народ протягом одної години радо зложив цю високу суму, щоб монастир не потерпів ніякої шкоди. Тоді ніхто не сподівався, що це останній відпуст на Чер- нечій Г орі. В тому часі вийшов декрет про конфіскату всіх пара- фіяльних і церковних земель. Такі декрети видавались уже й перед тим, але народ не рвався перебирати ті землі, а уряди не знали, що мають робити. Коли ж тепер уряди зачали напирати на розподіл земель (а священиків, коли хочуть їх мати, мусять удержувати самі вірні), люди майже всюди заявили, що не хочуть своєї совісти обтяжувати відбиранням того, що було дане «на Боже». З Ужгороду