Мартирологія Українських Церков Т. 2

ли «монахи», що обняли монастир на Чер- нечій Горі після вивезення оо. Василіян, показує таке: між людьми ходили всякі вісті про нових монахів, але ніхто не знав, хто вони такі. Один цікавий студент вибрався до монастиря із знайомою панною, ніби оповіді писати. Коли вони обоє довший час ходили по коридорах монастиря, з однієї келії вийшов офіцер НКВС і, побачивши гостей, запитав, чого собі бажають. Молода пара заявила, що хочуть вінчатися, отже прийшли оповіді писати. «Монах» в уніформі офіцера запровадив їх до однієї келії, просив зачекати, а він пошле до них священика. Через 5-6 хвилин прийшов до них з книгою й пером у руці той самий офіцер, одягнений у монашу рясу, з камилавкою на голові. Мо- лодим «женихам» стало ясним... Втрата василіянського монастиря на Чернечій Горі була великим і тяжким ударом для єпархії. Цю втрату Греко- католицька Церква відчула тим більше, що ліквідацію цього монастиря комуністи старалися використати для пропаганди вістки, що скоро буде зліквідована ціла Г реко- католицька Церква, що православні вже перебирають гре- ко-католицьку єпископську катедру в Ужгороді та що всі греко-католицькі священики, які не схочуть перейти на православ’я, будуть вивезені на Сибір. Та Єпископ Ромжа не заломився і тепер. Не зважаючи на страшну бурю, що от-от громом має впасти на його голову, він розсилає своїх тайних кур’єрів по цілій єпархії, щоб у його імені «утвердити братів своїх». На Велику П’ятницю й на Ве- ликдень (11-13 квітня) виголосив у катедрі сильні пропо- віді, в яких мужньо осудив явні несправедливості темних пекельних сил і закликав вірних витривати, бо «за нашу вірність і за наші терпіння страждущий і воскресший Хри- стос винагородить нас вічним життям». Другого дня Пасхи Єпископ уже в Мукачеві, щоб і там покріпити братів та пригадати їм, що всяке земне царство минається, але царство Христове не минеться ніколи. Там рівночасно проголосив, що відпусти, святковані на Черне- чій Горі, переносяться до парафіяльної церкви в Мукачеві й візвав вірних, щоб не оглядаючись на ніякі застрашу- вання, прийшли в якнайбільшому числі на головний від- пуст Успення Пресвятої Діви Марії. На Зелені Свята Єпископ гаряче промовляє до своїх вірних у Великій Копані та у Великих Кум’ятах, а на 312 празник св. апостолів Петра й Павла їде фірою до Вишніх Верецьок та відвідує більше сіл на Вереченській Верховині. Такі апостольські відвідини молодого Єпископа особ- ливішій настрій викликували в душах вірних греко-като- ликів, хоч промовець був він слабий. Його сильна віра, глибока побожність і апостольська неустрашимість потя- гали людей до нього й робили з них героїв, готових терпіти й умирати за віру. Це духовне відродження за- хоплює навіть нез’єдинених, які чим далі, тим у більшому числі явно переходять назад до св. Католицької Церкви, і то в таких твердинях православ’я, як Великі Лучки, Іза й інші села. Більшовики не сподівались таких наслідків натиску на Греко-католицьку Церкву.