Мартирологія Українських Церков Т. 2

Чернечу Гору, де мають бути православні єпископи й де має відбутись торжественно «возз’єднання» Греко-католиць- кої Церкви з Церквою Православною. Та вірні знали, що греко-католицький відпуст має бути вже не в монастирі, а в місті, і тому, доходячи до Чернечої Гори, всі процесії бродом переходять ріку Латорицю й добиваються до Мукачева. У день Успення Матері Божої на Чернечій Горі дов- круги п’ятьох православних єпископів зібралось усього яких 3.000 православних. А в місті Мукачеві (2 км від Чернечої Гори) на подвір’ї парафіяльної церкви та широ- ких вулицях навколо церкви біля 80.000 греко-католицьких мужів і жінок співало Службу Божу. 314 Провал агітації й боротьби проти Греко-католицької Церкви був ясний. Отже комуністи не мають іншого ви- ходу, як тільки зліквідувати того, хто ці маси інспірує, піддержує та кріпить. Тільки треба знайти відповідний мо- мент. І така нагода скоро й навинулася. З кінцем жовтня 1947 Єпископ Ромжа поїхав бричкою до села Лохово, недалеко Мукачева, щоб на празник Христа Царя посвятити церкву. Поїхав у товаристві двох священиків і двох богословів. Посвячення церкви відбуло- ся спокійно й без усяких приключок, але коло полудня ціле село вже було обставлене радянськими автомашина- ми. Єпископ Теодор правдоподібно бачив у тому небез- пеку для себе й тому не вертався до Ужгороду після по- свячення, а рішився переночувати на парафії. Коли в по- неділок, дня 27 жовтня, не було вже близько села ніяких автомашин, Єпископ рішився повернутися до Ужгороду в товаристві вищезгаданих священиків і богословів. Коли візок виїхав уже з польових доріг на гостинець з Мукачева до Ужгороду і саме коли Єпископ відмовляв вервицю, на його візок несподівано наїхало радянське вантажне авто, хоч Єпископ їхав помалу й правильно, по правім боці дороги, і хоч там не було ніякого закруту. При зударі автомашини з візком Єпископа візок розлетівся на тріски, коні були вбиті, а Єпископ, священики й богослови по- летіли до рова, де трохи потовклися, але нічого особли- вішого їм не сталося. На радянській військовій автома- шині їхало більше солдатів, і коли вони побачили, що Єпископ встає й виходить з рова, вискочили з авта та прикладами крісів зачали товкти по головах. Єпископові вибили всі зуби й зовсім розбили долішню ліву щоку, потовкли голову, груди, руки й ноги. Так само до крови збили обидвох священиків і богословів. Оббризканих кро- в’ю лишили солдати Єпископа і його товаришів у рові, мабуть переконані, що вони там докінчать життя. Та під вечір усіх п’ятьох тяжко поранених привіз хтось на фірі до міської лікарні в Мукачеві. Єпископ аж у лічниці прийшов до пам’яті. Директор лічниці — єврей, зоперував усіх і заопікувався ними, як кожним іншим хворим. Через розбиті щоки й вибиті зуби Єпископ не міг приймати ніякого харчу, й тому годовано його штучно з допомогою золотої цівки, вложеної в уста. 315 Єпископ помалу зачав говорити і почувався щораз краще. У середу прийняли до лікарні н