Мартирологія Українських Церков Т. 2

ову піклунку, що гарно говорила українською мовою з галицьким акцентом. Лю- дям, що приходили до Єпископа, вона відразу стала підо- зрілою, бо ввесь час старалась дістатись до кімнати Єпи- скопа, хоч більше разів було їй сказано, що її там не треба. У п’ятницю ранком (31 жовтня) Єпископ виспові- дався, але не причащався, бож не міг нічого проковтнути. Все ж просив священика принести Найсвятіші Тайни й перед ними відбув довшу адорацію. Того дня був він дуже добре настроєний, встав з ліжка, пробував ходити й навіть сам побрився. Ті, що мали змогу його відвідувати, раділи його скорим поворотом до здоров’я. Але тієї ж самої п’ятниці ввечорі директор лікарні на- казав усім відвідувачам і піклунському персоналові опу- стити хірургічний павільйон, де лежав Єпископ. Персонал був здивований таким зарядженням директора, бо ніколи ще не було такого, щоб обслуга, яка вночі має доглядати тяжко хворих, мала йти спати. Все ж наказ був наказом і всі забрались. Та відходячи з павільйону, декотрі з обслу- ги зауважили, що на їх місце приходить директор-єврей і вищезгадана підозріла дівчина. І всі знаки показують, що вони обоє мали позбавити життя Єпископа отруйними за- стриками або газами. Може годину перед смертю Єпи- скопа задзвонив телефон. Коли один чоловік з обслуги взяв слухавку до рук і почув запит з Ужгороду: «Чи Єпи- скоп уже вмер, чи ще ні?», — він налякався. Аджеж як може Єпископ бути вже мертвий, коли він уже ходить і очевидно приходить до здоров’я?.. Той чоловік скоро втік від телефону й сховався в передчутті чогось страшного. О годині 0.30 по півночі Єпископ уже агонізував і в корот- кому часі віддав свою душу до рук Всевишнього. Сталось це вночі з 31 жовтня на 1 листопада 1947. Лікарська ко- місія, що, як казали, приїхала аж із Києва, сконстатувала удар серця. Вістка про страшну смерть Єпископа Теодора блискав- кою рознеслася по всій Карпатській Україні. І дарма, що преса писала про нещасний випадок з автом, люди скоро дізналися всю правду. Маси народу лявіною горнулись до Мукачева, як недавно на празник Успення, цілували до- мовину, в якій лежав Єпископ, приходили й нез’єдинені та 316 дотикали свої молитовники і св. образці до мертвого тіла, щоб мати пам’ятку по мученикові. Всі відходили від свіжої домовини заплакані й мовчазні. Дня 1 листопада оповіщено, що чергового дня, в не- ділю, тлінні останки покійного будуть перевезені до Уж- городу, де мають бути похоронені під катедрою між ін- шими греко-католицькими єпископами. Великі тисячі на- роду подвійною, 34 км довгою, шпалерою увінчали до- рогу від Мукачева аж по Ужгород, чекаючи сумної про- цесії. Але нараз не стало ні похоронного авта, ні навіть звичайної вантажної автомашини в цілому Мукачеві й Уж- городі, щоб перевезти покійного Єпископа. Тільки опів- ночі на вантажній автомашині перевезено тіло покійного до Ужгороду. Та по дорозі все ще стояли великі маси греко-католиків та нез’єдинених, і вони віддали останній поклін Єпископові-