Мартирологія Українських Церков Т. 2

Мученикові. У понеділок, 3 листопада, єпископа д-ра Теодора Ром- жу похоронено в Ужгороді. Тільки з найближчої околиці Ужгороду священики встигли прийти на похорон, але, хоч комунікація була внеможливлена, на похороні зібралось таки яких 20.000 вірних. Преосв. Теодор Ромжа мертвий. Умер він, як дійсний «добрий пастир», даючи життя за своїх вірних та за прав- диву Церкву Христову. Саме 10 літ тому Карпатська Україна перший раз від часів свого князя Федора Корятовича кров’ю героїв Кар- патської Січі вписалася в історію Української Нації, як невідлучна частина Української Держави. Мученичою смер- тю свого молодого, але великого Єпископа Теодора й муками та сльозами тих, що сьогодні терплять за віру Христову в тюрмах і каторгах Антихриста, — греко-ка- толики Карпатської України прилучилися до хорів світлих мучеників українського Підляшшя, Полісся, Волині й Га- личини та вписалися у світлу мартирологію Унії як вірні й гідні діти св. Католицької Церкви Христової, яку можна впокорювати, знущатися з неї, але знищити її — ніколи! «І врата адова не одоліют єй!» Опубл.: Р. Н. Голгофа Унії в Карпатській Україні. Трилітня діяль- ність останнього єпископа др. Теодора Ромжі. «Життя і слово», Вотер- форд, Канада, 1948, ч. 3-4, стор. 327-346. 317 СВІДЧЕННЯ ПРО СМЕРТЬ ЄПИСКОПА ТЕОДОРА РОМЖІ З кінцем грудня 1947 р. до Риму дійшов лист монахині, яка опікувалася єп. Т. Ромжею у шпиталі в Мукачеві в останніх днях його життя. Цей лист був переданий до Риму через еп. П. Гойдича в Пряшеві. Дня 27 жовтня [1947] наш Владика повозом вертався в товаристві двох священиків і двох семінаристів із села Лавки, де попереднього дня [в неділю] він посвятив від- новлену церкву. По дорозі між селами Череївці й Іванівці на повіз Преосв. Ромжі навмисне наїхала бронемашина з військом, щоб так позбутися зненавидженого противника, а відтак могти проголосити, що Владика став жертвою нещасливого випадку. Та Боже Провидіння зарядило інак- ше. Хоч у катастрофі обидва коні були вбиті, а карета розлетілася на кусні, єпископові та його товаришам нічого поважнішого не сталося. їх тільки кинено до рова і вони трохи потовклися. Перед зударом Преосвящений саме мо- лився на вервиці. Не осягнувши свого заміру, вороги взялися за інший спосіб. З автомашини вискочило кілька червоноармійців і прикладами крісів стали товкти наших подорожніх, а опісля поїхали собі дальше. Може сподівалися, що вони вже всі мертві або скоро помруть. Щойно під вечір добрі люди привезли наших дорогих мучеників до лікарні в Мукачеві. Там переглянули Преосвященого й побачили, що в нього була поламана в двох місцях щока, майже всі зуби вибиті, а по цілому тілі багато менших ран та потов- чень. Всі співтовариші подорожі скоро повертались до здоровля, тільки Владиці зближався кінець. 318 Тут годі описати всі ті страшні болі, що їх він витерпів, як теж надзвичайну його терпеливість. Про це колись історія розповість цілому світові. Він перебув у лікарні ма