Мартирологія Українських Церков Т. 2

йже цілий тиждень і всі ті, що його відвідували, могли його тільки подивляти. На жаль, Голгофа нашої Церкви наближалась скорим кроком. Від 29-го жовтня до лікарні призначено нову медсестру, і то саме до того відділу, де лежав Преосв. Ромжа. Тоді сестер-монахинь усунули звідтам. Єпископ почувався вже багато краще. Він ще не міг їсти звичайної страви, тому його годували тільки плинами, через трубку. Останнього ранку [у п’ятницю, дня 31 жовтня] він ще висповідався, та не міг прийняти св. Причастя. Тому просив принести до кімнати Пресв. Тайни, і з гарячими сльозами в очах умоляв Євхаристійного Христа. Він не міг був ще говорити, але з великими труднощами спромігся на кілька слів, закликаючи всіх присутніх [між ними була й авторка листа] до молитви й стійкости у вірі. Помер тридцять хвилин по півночі, на 1-ше листопада 1947 р. Кілька годин перед тим його отруїла, правдоподібно якимсь газом, ота нова медсестра у змові з директором лікарні, який усунув з відділу Преосвященого усіх сестер- монахинь. Та і в хвилини смерти на лиці нашого Мученика віддзеркалювався глибокий спокій душі. Хоч своїми устами він уже не міг до нас говорити, все ж таки він далі про- мовляв до нас виразом проясненого свого лиця та спокій- ною усмішкою на устах. Велике число вірних приходило до його труни, щоб скласти своєму Доброму Пастиреві останній поклін. Вони цілували його в руку, що так часто благословила їх і дотикались його тіла своїми девоціоналіями, пересвідчені в його святості. В цих тяжких хвилях ми залишились сиротами, однак ми певні, що у небі тепер ми маємо могутнього свого Заступника! Опубл.: Ль’Екклезія. Рим, 1949, ч. 10, стор. 539; передр.з: Ісповідники віри нашої сучасности, стор. 197-199. 319 ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩІ УКРАЇНЦІ-КАТОЛИКИ І ДУХОВЕНСТВО В ПОЛЬЩІ 1944-1948 Інформації про стан Української Католицької Церкви в перших повоєнних роках у Польщі зібрав о. В. Гриник, крило- шанин катедральної Капітули в Перемишлі. Нижче — уривки з цього документу. Під Польщею начисляємо десь 80.000-100.000 вірних. Само УБ, толкуючи нашим в’язням зникаючу кількість українців, залишившихся у Польщі, подає цифру 60.000. Очевидно, що УБ має за ціль в’язнів депримувати і подає дуже зменшену кількість українців. За малими винятками, українців у квітні-серпні 1947 переселено на т. зв. «возз’єд- нані терени» (Вроцлавщина, Долішній Шлеськ, Щецінське воєвідство та Східні Пруси). Людей наших вимішано з поляками, найвище 3-4 родини українські, і то з різних сіл, на село. Там розтягнено над ними нагляд У Б, і всяка лучність потягає за собою арештування. Священиків від- ділено від парохіян. Нема мови про творення гр.-кат. па- рафій. Гр.-кат. священикам не вільно відправляти в гре- цькім обряді, тільки в латинськім. Винятково двох свя- щеників відправляє в своїм обряді, а се о. Теодор Сере- динський в каплиці якихось лат. Сестер і о. Ріпецький в околицях Ольштину (Східні Пруси). Але чи довго