Мартирологія Українських Церков Т. 2

ації», хоч би з того згляду, що в нинішніх часах ножем ніхто не воює. Якби посвячували наші свя- щеники яку зброю, то хіба загально уживану в нинішніх часах, пальну. Але якби хотів за це осуджувати духовен- ство, най же в першу чергу кине каменем на тих, що дали такий приклад, т. є своїх єпископів, що самі чи через відпоручників своїх посвячували далеко смертоноснішу зброю, (скоростріли та гармати перед війною 1939 р.), про що були звідомлення та ілюстрації по часописах. Але най буде певний, що серед греко-католиків ще є настільки хри- стиянського духа, що не найшовся такий священик, щоби святив зброю партизанам, ані партизанський відділ, щоби з таким проханням приступив до свого священика. Або такий випадок. Помагаю лат. парохові коло Вар- шави в обході коляди. Приходжу до одного дому, де представилась мені пані Бєлявська, б[увша] власниця дібр Березовичі на Волині, тепер переселена. Оповідає мені, очевидно з польського становища, про випадки на Волині з часів очищування її від поляків, про убивства поляків, масакру цілих осель і т. п., закінчує з емфазою: «Най- гірше, що санкцію на то дав архиєпископ Львова — уніят Сапєга». І знов прийшлось мені переконувати сю паню грабіну Бєлявську, дурну, як табака в розі, пльоткарку, що: «Сапєга є архиєпископ латинського обряду, і не Львів- ський, а Краківський архиєпископ, що митрополит гр.-кат. Львівський, уніят Шептицький, видав пастирський лист, що закликав власне до протилежного, і отже, йому нема як закидати такої санкції». Цілий час мого збивання ди- вилась на мене з-під лоба, очевидно зла, що я посмів станути в обороні «уніята» і розвіяти її добру віру в ту так смачну для неї клевету. Мусіла догадатись, що і я «уніят», бо не стрінула ще польського ксьондзика, щоби збивав, а не додавав нових клевет на тих страшних «уніятів». Змалювавши незугарно в загальних контурах саме тло і підложжя важкого життя недобитків Гр.-кат. Церкви у Польщі, приступлю до опису поодиноких членів сего стра- 323 дальця великого — Гр.-кат. Церкви під Польщею. Черв це роздоптаний, а не чоловік. На чолі гр.-кат. в Польщі стоїть з волі Святого Апо- стольського Престолу Його Ем[іненція] кард. Гльонд. Інакше годі було, тому що кождого капіт. вікарія, чи Апостольського адміністратора нашого сейчас депорто- вано би на Сибір уіа Львів і Київ. Він мусів би критись, але довго не укривався б, хібащо був би зовсім нечинним, але тоді і безхосенним і непотрібним. Ледве чи знайшовся б хто зі священиків гр.-кат., що відважився б на аль- тернативу: 1) депортація на Сибір за перший і одинокий прилюдний виступ у ролі сурогату гр.-кат. єрарха в Поль- щі, або 2) в укриттю — непотріб, безхосенний, а може і завада. Сам Еміненція кард. Гльонд у відношенні до гр.- кат. духовенства, бо з ним тільки має можність стикатись, старається бути вирозумілим, приступним, навіть співчу- ваючим. Там, де може, в обсягу свого круга ділання, помагає нашому духовенству, виставляючи різні посвідки, не все,