Мартирологія Українських Церков Т. 2

енського, вище згадуваного священика, переселилось у Польщу 300 душ. І те число, думає, є перебільшене. Най- більше їх залишилось у Кракові, де мають двох свяще- ників. Кард. Сапіга віддав їм старинний, нікому з латин- ників непотрібний костел св. Ісаака із забудованнями 329 при ньому. Там примістилась вірменська парафія, до якої, однак, вірмени, за поданням сього ж священика, не ходять, коли вони те саме мають в латинських, ближчих до їх мешкань, костьолах. Натомість, греко-католиків українців числить гр.-кат. Краківська парафія щось із 15.000 у Кракові й околиці, які є дуже прив’язані до своєї Церкви й обряду. Краківська гр.-кат. парафія ніколи не була під юрисдикцією лат. Краківських єпископів чи архиєпископів, тільки до 1898 року підлягала ця парохія Холмським гр.-кат. єпископам, а потім, коли австрійська влада усталилась у Кракові по знесенні Краківської республіки, влада над цею парафією перейшла до Перемиських гр.-кат. єпископів, які викону- вали владу над нею аж до останніх часів. Отця д-ра Г раба іменував завідателем цеї парафії бл.п. преосв. Перемиський єпископ Йосафат Коциловський, і так, як його попередни- ки, зовсім не питаючись Краківського лат. єпископа. І коли о. д-р Граб з чемности, по обнятті завідательства парафії, зложив Його Еміненції кардиналові Сапізі візиту в травні 1946 р., Кардинал сказав йому: «Ви мені, власне, не під- порядковані», на що відповів о. д-р Граб: «Так, не під- порядкований». Яким же тепер правом кард. Сапіга при- своює собі якесь право до розпоряджування цею парафією, право не допускати чи проганяти з неї наших священиків? До Нього, як до властивого єпископа, удаються латинники, щоби її посісти, а Він плянує передати її вірменам. І хоч підписаний поінформував про дійсний стан кард. Гльонда, який був у блуді, бо думав, що Краківська гр.-кат. парафія підлягала судовласті лат. Краківських єпископів, кард. Гльонд і далі числиться з уроєними претенсіями до цеї парафії кард. Сапіги, і оба крутять. Преосв. бл.п. Йосафат, помічник Григорій Лакота і члени катедральної Капітули Перемиської на всякі зазиви до переселення на Західню, радянську] Україну, походячі від більшовицьких та польських [властей], відповідали: «Нам без дозволу Св. Отця не вільно покидати наших становищ. Св. Отець, іменуючи єпископів та ериґуючи гр.- кат. катедральну Перемиську Капітулу, призначив їм за осідок Перемишль. При нашому поставленні від нас взято присягу «без волі наших Духовних Наставників» зі сього 330 осідку, нам призначеного, не віддалятись. З переселенням, отже, мусимо чекати на рішення Св. Отця. Добровільно, з власної волі без зломання даної присяги і нарушення послуху, приреченого Св. Отцеві, отже, без тяжкого гріху, не сміємо переселюватись. Переселення, як самі голосите, є «добровільне». Хто не підпише заяви про «добровільне» переселення, цему не дозволяєте переселюватись, отже, ми рішуче заявляємо, що добровільно не переселимось, бо нам не вільно цього без доз