Мартирологія Українських Церков Т. 2

і своїх душпастирських посад наших священиків Капітулярний вікарій, справді Божий чоловік, кандидат Булянда. Він не оглядався ні на кардинала Сапігу, ні на Перемиського латинського єпископа Барду, що відмовляли стало посад нашим переслідуваним священикам, а з от- вертими раменами принимав і приміщував їх на латин- ських душпастирствах. За його часів душпастирювало там вісім наших священиків. Відносини зовсім змінились на гірше, відколи Тарнівську єпархію обняв єпископ Степа. Він сейчас відмовився принимати далі наших священиків. Коли не знаючи про це, двох священиків наших, о. Яро- слав Гура, завідатель парафії Краковець, і о. Володимир Мацьків, завідатель Махнова, до нього зголосились з проханням прийняти їх до душпастирської праці в тамо- шній єпархії, єпископ Степа коротко відтяв їм: «Нема місця». Сі священики удались тоді за порадою і протек- цією до прелата Булянди, який, уболіваючи над недолею сих священиків і над сліпим шовінізмом єпископа, сказав: «Нема місця?! Така велика дієцезія! Так, нема місця, але для любови Христової!». Сумна характеристика діяльности єпископа в устах церковного достойника латинського об- ряду і польської народности. Сумна, але правдива, як дасться видіти з дальших виступів цього єпископа і оцінки їх навіть цивільними людьми. Єпископ Степа усунув о. Лициняка Василя з літньої єпископської резиденції Тарнів- ських єпископів, де його примістив прелат Булянда. Отець Лициняк був змушений усунутись на дуже утяжливе і марне сотрудництво, на якому остає дотепер у гіркій нужді. Чотирьох наших священиків, видячи і чуючи противний вітер в єпархії, усунулись на захід (о. о. Хиляк, Савка, Стецьків і Мацьків). На якійсь підставі вихопилось Ново- сандецькому старості в розмові з о. Олександром Маціє- вичем, студитом, завідателем Більцареви, Мушинського 335 деканату: «Недарма о. єпископ Степа так ненавидить українців». До о. Лициняка сказав єпископ Степа: «Ніколи не погоджуся, щоб греко-католицькі священики були на Лемківщині в латинських парафіях». За прикладом свого Архипастиря йдуть його священи- ки. О. Венгринович, парох Мохначки, а тепер сотрудник при латинській парафії Вільчиська, коло Нового Санча, єпархія Тарнівська, знає про те, що латинські священики внесли 1946 р. прохання до УБ, щоб наших священиків змусити до переселення до Совітів. Латинський парох з Мушини їздив з функціонерами з УБ і печатав церкви, щоб греко-католицькі священики, які не далися виселити, не могли в них відправляти. Латинський парох, ксьондз Духевич з Криниці держав ключі від греко-католицької [церкви] у Ростоці у себе. їх він дістав з УБ і, як колись Зельман, отвирав сю церкву, коли уважав за відповідне, зглядно давав ключі доїжджаючому завідателеві, о. Сте- фанові Дзюбині з Нової Веси. Отцю Хилякові Євгенові, парохові Криниці, заходами латинських священиків Ста- роство і УБ в Новім Санчі не дозволили на побут у парафії і сей мусів шукати праці при латинській парафії. Коли приїхав до пара