Мартирологія Українських Церков Т. 2

загарбав 2,536 греко-католицьких церков, 1,794 парафій, поповнив насиль- ство над 1,940 греко-католицькими священиками і 1,562.979 греко-католицькими вірними, у тому 20,000 українських греко-католиків, автоматично перейменував на православ- них. Севастіян С. Сабол, ЧСВВ. Голгота Греко-католицької Церкви в Чехо-Словаччині. Торонто-Рим, В-во оо. Василіян, 1978, стор. 239-240. 350 ЛІКВІДАЦІЯ ГРЕКО-КА ТОЛИЦЬКОІ ЦЕРКВИ У ЧЕХО-СЛОВА ЧЧИНІ ЄП. В. ГОПКО ПРО УВ’ЯЗНЕННЯ І СМЕРТЬ ЄП. ПАВЛА ҐОЙДИЧА В грудні 1968 р., під час лібералізації в ЧССР, еп. В. Гопко був на коротких відвідинах у Римі. Тоді він написав свої спогади про т. зв. « Пряшівський синод», на якому ліквідовано Греко- католицьку Церкву в Чехо-Словаччині та про ув’язнення і смерть еп. П. Ґойдича. Почалося з того, що при кінці 1949 р. словацький ко- муністичний уряд приділив Преосв. Павлові [Ґойдичеві] сторожа, який був присутній при кожній розмові, коли хтось відвідував Владику. Так само він мав ходити разом з Владикою на прогулянку. Преосвященний, на знак про- тесту, перестав ходити на прогулянку вулицями міста, а проходжувався тільки у своїм єпископськім саді. Аж при- йшов квітень 1950 р., коли насильно був скликаний т. зв. «Пряшівський синод». У синоді були змушені брати участь різні представники сіл, ба навіть деякі священики. При- сутніх, під наглядом уніформованої сторожі, змушено го- лосувати за виступлення з Греко-кат. Церкви. Між при- сутніми священиками більшість були алькоголіки, а таким потрібні гроші. А кому потрібні гроші, дістане їх від дер- жави, але не без прислуги. В ті часи «прислуговувати дер- жаві» означало підтримувати т. зв. Акцію «Я» — тобто переходу на православ’я. Тоді на синоді один з тих алько- голіків проголосив: «Аве цезар, морітурі те салютант!» — «Вітай цісарю [Московський партріярше], умираючі [греко- католики] тебе вітають!» Таких біля 20 священиків про- голосило на синоді, що Пряшівська єпархія відрікається єдности з Римом і піддається Московському патріярхові. Останні, що брали участь у ліквідації єпархії, були при- сутні під наказом і насильно. Це видно з того, що багато з них проголосили себе греко-католиками й пішли на фізичну працю, навіть у копальнях, де більшість утратила своє здоров’я. Тих кілька священиків, що проголосили з’єднання з Московським патріярхом, не могли цього зробити в імені цілої Пряшівської єпархії, що тепер, коли приходить ре- абілітація [за ери Дубчека в 1968 р.], признає і сам уряд. Всі признають, що греко-католики найбільше потерпіли від попереднього режиму і їм заподіяно найбільшу кривду. У квітні 1950 р., коли відбувався т.зв. Пряшівський синод, Владика Павло із своїм помічним єпископом [Вла- дикою Гопком] були цілком ізольовані від світу. Відтоді вже ані Владика, ані Єпископ-помічник не сміли виходити на вулицю. Дуже сумно було, коли прибув православний єпископ. Преосвященний Павло мусів лишати свою рези- денцію задніми дверима, бо передніми приходив право- с